сам порався коло грядок та пле-кав квіти і при своїй садибі виплекав чудові городи й величавий парк. Були тут не тільки крайові дерева, але й чужосторонні, стояли гарно уложеними групами, американські ясно-зелені сосни побіч чорних буків і ясенів, акації з кленами, плакучі берези з дубами. Серед дерев простягалися квітники, уложені в килими різ-них узорів. Славилися оранжереї Цетнера, в яких були найцін-ніші рідкісні роди квіток. У парку були альтани, лавочки, криничка, захована в тіні дерев, на ставку плавали лебеді. В першій половині XIX ст. львів'яни залюбки відвідували це гарне місце, у двірку відбувалися забави з танцями. Пізніше перейшла Цетнерів-ка в інші руки й втратила свій давній характер. Тепер із давнього парку залишилося тільки кілька дерев, тут і там каміння з давніх лавок. Але все-таки це забуте місце, в ярі, над запущеним ставом, серед останків старих дерев, має свій чар, особливо восени, як пожовкне листя. Львівський університет закупив Цетнерівку на ботанічний сад, але уладження саду в останніх роках чогось спи-нилося.
Личаківський цвинтар, популярно званий «пісками», існував уже в XVI ст.; тоді хоронено тут померлих на пошесні недуги. При кінці XVIII ст., коли знесено цвинтарі коло церков, відкрито тут кладовище для всіх. Найстарша частина цвинтаря є на горбку біля альтани, там є пам'ятники з кінця XVIII ст. Пізніше цвинтар поширювано; востаннє під час війни, коли постало воєнне кладо-вище.
Личаківський цвинтар відзначається великою кількістю кам'яних надгробків, числять їх на три тисячі. Деякі з них мають велику артистичну ціну, як-от твори у стилі цісарства різьбярів Вітвера, Шімсерів, Евтелє, початків XIX ст., і пізніші – Марковського, Філіппі, Перієра й ін. Із заслужених українців на цвинтарі спочивають: письменники Маркіян Шашкевич, Іван Гушалевич, Богдан Дідицький, Ю. Лаврівський, Ів. Жуковський, Павло Свенціцький, Володимир Шашкевич, Ксенофонт Климкович, Володимир Барвінський, Іван Белей, Іл. Грабовим, Іван Франко
Надгробок на могилі Маркіяна Шашкевича
Надгробок на могилі д-ра Омеляна Огоновського, проф. університету й дов-голітнього голови това-риства «Просвіта»
(поки що нема пам'ятника), історики Денис Зубрицький, Ісидор Шараневич, Антін Петрушевич, Юліян Целевич; інші учені й дослідники Омелян Партицький, їв. Верхратський, А. Вахнянин, Михайло Павлик, Остап Терлецький, Вол. Шухевич, К. Лучаківський , Ом. Калитовський, промисловці й фінансисти їв. Левинськйн, В. Нагірний, Ол. Кулачковський, владики Гр. Яхимович , Сп. Литвинович та ін. На воєннім австрійськім цвин-тарі 1914 –1918 pp. лежить полеглий у бою молодий талановитий археолог Володимир Гребеняк. З боїв у Львові в листопаді 1918 р. є невеличкий цвинтар, який відвідують процесії в часі Зелених свят.
Біля Личаківського парку в російський воєнний цвинтар із 1914–1915pp., т. яв. «Холм слави», зруйнований варварською ру-кою.
Давні мешканці Личакова відзначалися своєрідною вдачею й звичаями. Вони були частково українці, частково поляки. Ці останні мали свою колонію на Мазурівці побіч Личаківського цвинтаря. Довгі часи у личаков'ян утрималися давні нередміїцанські убрання: чолові-ки в будні дні ходили у коротких спенцерах, у споднях до чобіт з високими халявами, у темно-синій камізельці, з хустиною на шиї й шапкою (т. зв. саделком) з дашком. З кишені виставала кольо-рова хустка до носа. У святочні дні вбиралися в темно-синю капоту й деколи циліндр. Зимою носили баранячі кожушки, короткі або довгі. Жінки чесали голови гладко і в'язали хусткою. Носили достатні вовняні катанки, пару крохмалених спідниць і хустку на плечах, також коралі, деколи великої вартості. Дівчата носилися так само, тільки на голову не брали хустини, а спускали коси й до волосся припинали квітки.
Личаківський народ славився зростом, поставою, здоров'ям. Це були люди відважні, підприємливі, «до всього пробанти»; при тім палкі, гарячої вдачі, скорі до сварки й бійки. Головні заняття личаков'ян були круп'ярство й різництво. Тим професіям віддавалися найповажніші личаківські роди: круп'ярі – Баранські, Годиші, Горецькі, Добровольські, Добрянські, Кияки, Кобиляки, Козачевські, Легезинські, Ляндмани, Мартиняки, Осинські, Поради, Ревинські, Табакевичі, Ющаки; різники – Лясковські, Нев'ядомські, Разинські; з гарбарства знані були Матусевичі. Особливо славні були личаківські круп'ярі, було їх до сорок родин. Щодня досвіта вони вибиралися за Личаківську рогачку, щоби купити там гречки, яку привозили селяни з доохросних сіл. Купно й продаж відбувалися при корчмі, званій «Бабський курінь», у Вайсмана й Бериша Юкля, там пили традиційний могорич. Коло 7-ї години рано круп'ярі верталися додому, відправляли своїх жінок візками до міста на торг із готовими крупами, а самі бралися з челяддю до чищення гречки на кератовім або ручнім млинку та на жорнах; жінки, вернувшись з міста, роботу докінчували. Личаківська молодь ходила на мулярку, розносила по місті пісок або промишляла іншими способами. Весною хлопці виловлювали співучу птицю у під-міських лісах і продавали її потайно на Стрілецькій площі; залюбки годували голубів; під Різдво будували вертепи й продавали їх у Рин-ку і на різних площах. До школи, до «тривіялки» при св. Антонію діти йшли неохоче.
В неділю й свята на Личакові відбувалися різнорідні бенкети й забави. Чи то у приватних домах при улюбленій гармонії, чи в численних шинках – у «Готелі де Ляус», у «Лисого Мацька», в господі Отавихи. В останній вівторок перед великим постом у «Готелі де Ляус» кінчено карнавал хороненням баса до могили. Опівночі збиралися громадяни й громадянки на забаву. З кухлями пива й чарками горілки обходили процесіональним походом цілий локаль, відкривали шинквас і хоронили туди басетлю, при чому говорено комічні похоронні промови. Забава й танці тривали до