Вулицю Вірменську замешкували вірмени. Вірменська церква заснована при кінці XIV ст. як невеличка будова у плані грецького хреста. До неї добудовано в XVII ст. поздовжну наву, яку в новіших часах ще продовжено. При реставрації церкви в 1925 р. відкрито у віконній ніші мальовила (фрески) з кінця XIV ст. – постаті Христа, св. Івана Богослова й інших у візантій-ськім стилі, що дуже ціняться знавцями. При церкві – аркади з XVI–XVII ст. і цвинтар, виложений старими надгробниками. Вежа в основах з XVI ст., перебудована в XIX ст. Під нею перехід із Вірменської вулиці на Скарбківську. У подвір'ї – давній заставничий банк «Mons pius», побіч палата вірменських архієпископів, ренесансна в партері. Ціле оточення церкви дає вид свого роду старо-винної оселі.

При Вірменській вулиці багато старших кам'яниць: готичні скле-піння є в домах ч. 25, 31,32; в ренесанснім стилі – ч. 8, 20 (великий портал з йонійськими колонами); в стилі рококо – ч. 13, в стилі цісарства – ч. 21 і 23.

Північно-східний ріг старого міста займає монастир домініканів із костелом, заснований у XIV ст. Теперішній костел, по-будований 1748 р. в стилі рококо, належить до найгарніших пам'я-ток цього стилю на наших землях. Костел має план грецького хреста, покритий могутньою банею. У бічних каплицях багато надгробків та епітафій, один пам'ятник руки Торвальдсена. Найстаршою пам'я-ткою костела є т. зв. Богородиця св. Яцка – це мала алебастрова статуя, яку місіонер-домініканець Яцко Одровонж мав принести з Києва до Галича, а потім вона дісталася до Львова. В монастирі домініканів 1559 р. перебувала княгиня Гальшка Острозька; про по-в'язані з цим перипетії ми згадували раніше. З історичних па-м'яток одною з найстаріших вважається ікона Богородиці у вели-кому вівтарі, яка, як здавна вважали, була власністю грецьких цісарів, потім перейшла до Володимира Великого, далі до князя Льва, врешті опинилася в руках домініканів.

Сусідні кам'яниці мають ряд старих домів: вул. Домініканська (давніше Божого Тіла), ч. 2, 4, 9 – ренесансні, вул. Гродзіцьких, ч. З – Мадонна в стилі рококо. Перед костелом домініканів у XVI ст. вірмени мали ятки з козячим м'ясом.

Жиди мали свою окрему дільницю, яка займала нижчу частину теперішньої Бляхарської вулиці, площу Векслярську й частини вул. Боїмів та Собєського. Бляхарська вулиця була осередком і звалася Жидівською вулицею. При її вході від Руської вулиці була «Жидівська брама», мурована, що забезпечувала жидівське гетто від нападів. При цій вулиці (тепер Бляхарська в подвір'ї, ч. 27) зна-ходиться стара синагога фундації Ісака Нахмановича, побудована 1582 р. Павлом Щасливим і Петром Зичливим у готичному стилі, але з деякими ренесансними прикрасами. За тодішніми законами бу-довано її з дозволу латинського арцибіскупа, який дав наказ, «щоби невірні жиди не мурували синагоги виставної і коштовної, але звичайну, середньої міри». Щоб усе-таки мати високу салю, жиди вмурували її кілька ступнів нижче від вулиці. Всередині синагога має багато цінних ритуальних предметів старовинного походження, як свічники, заслони і ін.; цілість дає величаве враження. Сина-гога була духовним осередком жидівської дільниці. Тут відбувалися не тільки молитви, але й всякі збори й наради, вибори старшини, тут шукала жидівська дільниця захисту в часі небезпек, тут відбу-вався жидівський суд, – засуджені відбували кари у в'язниці при синагозі. Був тут і жидівський цвинтар. Із синагогою пов'язана жидівська легенда про «Золоту Рожу», доньку фундатора, що мала жертвуватися арцибіскупові, щоб добути дозвіл на будову святині,– цю легенду гетто оповідає й досі.

Кам'яниці при жидівській вулиці були колись у ренесанснім сти-лі, тепер майже всі перебудовані. В кам'яниці ч. 31 на гзимсі при-міщена голова, яка свідчить, що тут був шинок.

Сусідні вулиці мали колись інші назви. Вулиця Боїмів, названа так в 1888 p., звалася в XV ст. Худобячою, потім Зерванською, Жидівською, Новою, врешті Векслярською. Звертає увагу ренесан-сний дім при вул. Боїмів ч. 34 з гарними вікнами; на ньому міський герб, знак емфітевзи (дідичної держави). Коло Зерванської була вуличка «Рожана».

На жидівський квартал не раз нападала міська чернь, то шляхта напідпитку вдиралася на Жидівську вулицю й направо, й наліво ру-бала «невірних», то знову студенти з катедральної школи або єзу-їтської колегії юрбою кидалися на жидів і робили погром та гра-бунок. Жиди вели процеси з містом про забезпечення спокою, то відкуплювалися дарунками – все те допомагало небагато.

ЛИЧАКІВ

Під високим замком.-стрільниця. - Гора Льва. - Кайзер-вальд.- Личаків.- Церкви Чесного Хреста та св. Петра й Павла. - Костели. - Личаківський парк. - Цетнерівка. - Звичаї личакова. - ялівець. - Кривчичі. - Медова пече-ра.- Чортівська скала

Узгір'я Високого Замку на південний схід опадає до вулиці Театинської. В давніших часах під замковою горою був з цього боку глибокий яр; тут добували каміння, а як видобуток вже став не ви-плачуватися; полишено видовбані яри. Ніхто в цій околиці не жив, і пустирі страшили своєю самотністю. З часом це місце обернено на смітник, а що викидали туди й падлину, літом чути було сміття здалека. В половині XIX ст. осаджено на цих пустирях циганів. Цей мандрівний народ тримався тут кільканадцять літ, позакладав собі доми й кузні, де виробляли підкови та цвяхи для міських бляхарів. Але що вони не цуралися й злодійського фаху, то місто мусило їх звідси усунути. Яр з часом засипано сміттям і румовищем, місце сплановано й поведено туди вигідну дорогу, обсаджену дере-вами, що