Суб'єкт, або платник (останній термін найуживаніший на прак-тиці) податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосеред-ньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлен-ня платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов'язання перед державою.

Термін «платник податку» визначає саме суб'єкт оподаткування. Однак цей суб'єкт здебільшого є тільки посередньою, транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки сплачує податок, скільки перераховує до бюджету частину отриманих доходів. Ре-альним платником, або носієм кожного податку є кінцевий спожи-вач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг, а якщо так, то і в_се, що в їх цінах відображається, — і витрати виробництва та реаліза-ції, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух товарів, і відрахуван-ня частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни скрізь були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними плат-никами податків. З огляду на це міркування про перекладання подат-

93кового тягаря на їхні плечі безпідставні — він був там завжди й аль-тернативи просто не існує.

Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподатку-вання, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Нормальна податкова робота можлива тіль-ки при чітко визначеному об'єкті оподаткування. Об'єкт оподатку-вання має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, мати безпо-середнє відношення до платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об'єкт.

Одиниця оподаткування — Іде одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної ді-лянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара, квадратних метрах і т. ін. Чим більші розміри об'єкта оподаткуван-ня, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосе-реднім — при оцінці доходів і опосередкованим — при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна і т. ін.

Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він спла-чує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або май-но, що приносить дохід), а може і не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебу-вають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власни-кам). У цілому правомірним є пов'язування джерела сплати податку з об'єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедли-вим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати.

Податкова ставка — це законодавче встановлений розмір подат-ку на одиницю оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універ-сальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при ди-ференційованому — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий — у розрізі різних характе-ристик і оцінок об'єкта оподаткування.

Установлення податкових ставок є найважливішою і найсклад-нішою проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок мо-же порушити як фіскальну значущість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. Встановлення ставок податків може базуватись на емпіричному методі й економіко-математичному моделюванні.

Суть емпіричного методу, який орієнтується здебільшого на фіс-кальну функцію податків, полягає у визначенні ставок на базі існу-ючого досвіду оподаткування з урахуванням забезпеченості видат-

94

ків держави і впливу кожного податку на фінансові ресурси платни-ків. У міру накопичення емпіричних даних та змін у фінансовому стані держави та платників податків ставки оподаткування можуть і повинні коригуватися. Держава повинна весь час тримати руку на пульсі фінансової діяльності всіх суб'єктів розподільних відносин у суспільстві й вносити своєчасні корективи у свою податкову полі-тику для підтримання належного фінансового стану всіх суб'єктів.

Суть методу економіко-математичного моделювання полягає в розробці математичної моделі, яка враховує всі інтереси держави та платника і визначальні (в основному саме визначальні, бо всі враху-вати практично неможливо) фактори, що діють у сфері стягнення того чи іншого податку. Цей метод орієнтується головним чином на регулюючу функцію податків, бо критерієм оптимізації податкової ставки виступає саме найвищий рівень впливу податку на поведінку платника. Водночас обов'язково враховується і фіскальне значення податку шляхом уведення в модель певних обмежень, насамперед забезпечення мінімального допустимого надходження сум від цього податку.

Крім двох названих наукових методів, у податковій практиці ви-користовується також суто інтуїтивний підхід до ставок. Він базу-ється на передбаченнях і побажаннях тих, хто ці ставки розробляє і затверджує.

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

Тверді ставки встановлюються в грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані — встановлені в конкретних сумах, відносні — ви-значені відносно до певної величини (наприклад, у процентах до мі-німальної заробітної плати).

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об'єкта оподат-кування, який має грошовий вираз (адже сума податку має тільки грошовий вираз, за винятком натуральних податків). Вони поділяю-ться на три види: пропорційні, прогресивні й регресивні.

Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, най-більш відповідають принципу