До складу матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування ли-ше номінальне входять земля та інші види природних ресурсів, які розміщені на території громад, адже вони не включені до переліку об'єктів, щодо яких виникає право комунальної власності. Більше того, невизначеність правових відносин стосовно володіння землею та іншими природними ресурсами не дає підстави для розгляду цих об'єктів як важливої умови функціонування органів місцевого самоврядування на засадах фінансової незалежності.

Отже, останніми роками спостерігається звуження сфери застосування і навіть відмирання багатьох інституцій, притаманних місцевим фінансам. Склалося становище, при якому поняття місцевих фінансів в територіальне визначених межах у більшості випадків обмежується лише відносинами форму-вання і використання коштів місцевих бюджетів. У зв'язку з цим поряд із питанням фінансової незалежності органів місцевого самоврядування в цілому особливої актуальності набуває проблема самостійності місцевих бюджетів як визначальної складової фінансової незалежності місцевого самоврядування.

У чинному законодавстві основними складовими поняття самостійності місцевих бюджетів є:—

невключення місцевих бюджетів до державного бюджету України та інших бюджетів;—

наявність власних і закріплених джерел доходів місцевих бюджетів;—

право самостійно визначати напрями використання бюджетних коштів;—

право самостійного використання вільних бюджетних коштів, а також законодавче обмеження можливостей їх вилучення;—

компенсація державою додаткових видатків органів місцевого самовряду-вання, які виникають внаслідок рішень, що приймають органи державної влади.

Практичне втілення самостійності кожного місцевого бюджету безпосеред-ньо залежить від того, як формується його дохідна база. Залежно від територіаль-ної локалізації доходів доцільно розрізняти: 1) доходи, одержані на території, підпорядкованій даному місцевому бюджету і 2) доходи, одержані на інших територіях, які за допомогою бюджетних важелів перерозподілу спрямовуються в місцевий бюджет (дотації, субвенції).

У свою чергу доходи, одержані на території, підпорядкованій місцевому бюджету, поділяються на власні, закріплені й регулюючі. У зв'язку із тим, що визначальними для місцевих бюджетів є власні доходи, зупинимося на них де-*

5» "Фінанси України", 01'2001Е**

І

Іяьніше. Залежно від способу одержання власних доходів їх можна поділити на: &:* — податкові доходи (місцеві податки і збори);

^ — доходи від надання послуг органами місцевого самоврядування (приби-цння території, вивезення сміття, припаркування автотранспорту тощо); |% — доходи від комунального майна (орендна плата, надання права на ІЬлювання, рибальство, плата за торгові місця на ринках, частина прибутку Комунальних підприємств, кошти від приватизації комунального майна). 17 Проте ні в законодавчих документах, ні в економічній літературі немає Ійгкого визначення і, що найголовніше, переліку ні власних, ні закріплених [доходів місцевих бюджетів. Як свідчить практика, власними слід вважати до-*'|оди, які виникають внаслідок рішень, які приймають органи місцевого ІІамоврядування. Закріпленими слід вважати доходи, які на стабільній основі рювністю передаються до місцевих бюджетів. Звичайно, що за своєю приро-дою закріплені доходи — це загальнодержавні податки, збори та інші обов'яз-кові платежі. В чинному законодавстві відсутнє також і визначення поняття регулювальних доходів. Більше того, нерідко можна зустріти ототожнення власних і закріплених доходів, закріплених і регулювальних доходів.

Наприклад, у статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сказано, що доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел і закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Не зрозумі-ло, чи регулювальні доходи надходять до складу доходів місцевих бюджетів, чи ні. Хоча сам термін "регулювальні доходи" активно використовувався певний час у вітчизняному законодавстві (зокрема, у законах про державний бюджет України на 1992 рік і 1993 рік).

Ми вважаємо, що власними слід вважати лише доходи, які відповідають таким вимогам:—

кошти, які одержують органи місцевого самоврядування мають бути локалізовані, тобто територіальне закріплені. Виконання цієї умови дає можли-вість встановити безпосередній зв'язок між податковими надходженнями на певній території і діяльністю місцевої влади, обраної населенням цієї території, щодо запровадження податків, зборів, платежів, визначення їх розмірів, на-дання пільг тощо;—

місцеві органи самоврядування повинні мати право самостійно визнача-ти напрями витрачання одержаних коштів, виходячи із конституційних вимог і чинного законодавства, а також обраних місцевих пріоритетів економічного і соціального розвитку. Самостійність витрачання коштів створює передумови для контролю з боку виборців за результативністю діяльності місцевої влади;—

органи місцевого самоврядування повинні повністю контролювати власні дохідні джерела. Контроль за мобілізацією та використанням власних доходів передбачає також право місцевого самоврядування самостійно встанов-лювати ставки оподаткування та розміри плати за місцеві послуги.

Д7

"Фінанси України", ОІ'2001 *** 'І

Іншими словами, власними доходами можна вважати доходи, надход^ ження яких визначається політикою органів місцевого самоврядування: вонк є територіально локалізованими, безпосередньо залежними від діяльності місце-вої влади, яка повністю їх контролює і використовує на свій розсуд. На жаль, цим вимогам не відповідає жоден вид доходів місцевих бюджетів.

У сучасних умовах місцеві бюджети опинилися у повній залежності від центрального уряду, який визначає нормативи відрахувань від регулюючих по-датків і розміри дотацій і субвенцій із державного бюджету України. Так, у 1999 році за рахунок місцевих податків і зборів було сформовано лише 2,8% доходів місцевих бюджетів України. Закріплені доходи, які за своєю природою є загальнодержавними податками, зборами, що традиційно у повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів, становили більш як 1/4 сукупних доходів місцевих бюджетів України. Регулювальні податки (податок на прибуток під-приємств, прибутковий податок із громадян) у структурі доходів