3) Теорія психопатологічних причин. Головна теза цієї теорії — злочинець завжди психопатична або розумово відста-ла особа.

4) Спадкові теорії— вважають причиною злочинності, яка передається по спадщині. Ця причина знаходиться в хромо-сомах, генетичному коді людини, яка має схильність до ан-тисоціальної поведінки. Іноді її називають «теорія сімейно-го древа*. Ця теорія практично не підтверджується, хоча в окремих випадках такі приклади можуть бути.

5) Теорія конституціональної схильності (Е.Кречмер, нім, проф. медицини), її суть полягає в тому, що між будовою тіла і психологічними рисами особи, особливо її характе-ром, є прямий зв'язок. Чим більш рання злочинність, не-безпечна і регулярна, тим значніша роль біологічних фак-торів. Це, по суті, антропологічна теорія.

6) Правові теорії, їх суть полягає в тому, що окремі раси людей більш схильні до антисоціальної поведінки, ніж біла раса. Разом із тим на злочинність більш впливають соціаль-І но-економічні фактори, а також національність, відношен-ня суду до підсудних тощо.

Існують і інші теорії і підходи до причин і умов злочин-ності. Деякі системні дослідження і висновки про причини І 5*ко«ж 129явищами. Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі завжди попереджує наслідок.

Причинність полягає в переносі матерії, енергії, інфор-мації від причин до наслідків. Передача інформації — типо-ва властивість причинності в сфері суспільних відносин. Інформація про різні людські проступки, про правила пове-дінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється особа-ми через різні джерела і канали інформації і формує світо-гляд і психологію суспільства і соціальних груп.

Причина — наслідок — безкінечна низка (ланцюг) при-чинності. У останньої причини є її друга причина, а в на-слідку — його наслідок останній, другий, перший іт.п. Взає-мозв'язок «причина — наслідок» залежить від умов — су-купності явищ, обставин, які утворюють його середовище, супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причин і умов в механізмі причинності різне: причина по-роджує наслідок, умови цьому допомагають (сприяють), але мова завжди йде про сумісну їх дію, як необхідний зв'язок елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, суміс-на дія яких визиває наслідки — злочин і злочинність, — називаються детермінантами'.

Причини і умови злочинності — це система негативних для відповідної суспільно-економічної формації соціальних явищ, детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причи-ни і умови злочинності по походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних протиріч су-спільства. Причини І умови конкретних злочинів виступа-ють первинним елементом криміногенної системи.

Причини -— це ті соціальні явища, які взяті в двохланково-му (бінарному) зв'язку, породжують і відтворюють зло-чинність і злочини як свої закономірні наслідки. Умови — це такі явища, які самі не породжують злочинність і злочи-ни, а сприяють, полегшують, інтенсифікують: а) формуван-ня; б) дії причин.

Всі причини і умови злочинності можна класифікувати по різним критеріям:

'Див.: Кримінологія. -М. —1988.—С.113. 126

1) по рівню дії (субординації): а) злочинності в цілому; б) видів (категорій, груп); в) окремих злочинів;

2) по змісту криміногенні детермінанти поділяються на діючі в соціально-економічній, ідеологічній, політичній, со-ціально-психологічній, культурно-виховній, організаційно-управлінській сферах;

3) соціальна суть криміногенних причин і умов визнача-ється по взаємозв'язках з основними закономірностями роз-витку суспільства;

4) повні і специфічні причини злочинності (частина пов-ної причини);

5) по природі причини і умови злочинності поділяють на об'єктивні, об'єктивно-суб'єктивні і суб'єктивні1.

Існують і інші критерії класифікації причин і умов зло-чинності. В цілому спеціалісти нарахували більше 200 при-чин і умов конкретних злочинів.

Виясненням причин злочинності займались давно, ще з часів Арістотеля і Платона. Більш детально почали вивчати причини злочинності в XIX—XX століттях, що було обумов-лено великим ростом злочинності, збільшенням населення, розвитком капіталізму та іншими причинами.

Кримінологічна наука нараховує декілька десятків найбільш розповсюджених теорій причин злочинності. Всі концепції про причини злочинності в західній кримінології можна поділити на дві основні групи: соцілогічні і біосоціологічні. Перші характерні для американської і англійської криміно-логії; другі — для європейської і латино-американської кри-мінології.

І. Соціологічні теорії причин злочинності. Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини злочинності в XX столітті. НТР визиває такі сер-йозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, ав-томобілізацію, міграцію. Вони порушують традиційні фор-ми сімейних зв'язків, релігії, культури, внаслідок чого відбу-ваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розпов-

/

'Див.: Криминология.—М.—1988.

127протиправність свого діяння, передбачає його негативні на-слідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання.

Необережність також виступає в двох формах: протиправ-на самовпевненість — коли суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає можливість настання його нега-тивних наслідків, проте сподівається, що вони не настануть; протиправна недбалість відбувається тоді, коли суб'єкт усві-домлює протиправність свого діяння, але не передбачає мож-ливості настання його негативних наслідків, хоча згідно з рівнем свого розвитку повинен це передбачити.

§4. Цілі юридичної відповідальності

Під цілями юридичної відповідальності розуміють досяг-нення остаточного результату, який передбачається законо-давством. При різних видах юридичної відповідальності мо-жуть бути різні цілі. Наприклад, у кримінальному законо-давстві основними цілями покарання є такі:

1) виправлення і перевиховання засуджених;

2) попередження здійснення нових правопорушень з боку засудженого;

3) попередження злочинів з боку інших осіб.

Виправлення і перевиховання дуже тісно пов'язані між собою, і кожне суспільство зацікавлене в тому, щоб право-порушник став на шлях виправлення і більш не вчиняв зло-чинів чи інших правопорушень. Потрібно сказати, що це дуже складний процес, і як показує практика діяльності ви-правно-трудових установ колишнього СРСР, ефективність їх діяльності була дуже низька. Більш ефективно застосову-ються гуманні методи, в тому числі за допомогою релігії.

Мета покарання - це попередження вчинення правопо-рушень як самим правопорушником,