Природний уран, що складається з суміші трьох ізотопів: урану-238, урану-235 і урану-234, має Д^ по воді 4,4-104 Бк/м3, що відповідає масовому утримуванню його 1,8 мг/л. Такі концентрації в природних водах досить рідкісні, їх можна зафіксувати в межах родовищ і рудопроявів урану, а також у хвостосховищах переробних підприємств. Один із способів видобутку уранових руд - підземне вилуговування - передбачає руйнування рудних тіл за допомогою реагентів, ґкі закачують у свердловину, і наступне відкачування збагачених ураном розчинів. У районах дислокації подібних підприємств, діяльність яких різко підвищує міграційну здатність урану, очікують перевищення ДКБ урану по воде.

Що стосується ізотопів торію, то внаслідок незначної рухливості у підземних водах питного призначення в концентраціях, порівнянних із ДК^ (2,2-102 Бк/м3, або 0,15 мг/л), їх не виявлено. Високі концентрації цього елемента відомі в деяких високомінералізованих водах у районах нафтових родовищ, зокрема, у групі Ухтинских родовищ, Берекей на Кавказі і деяких родовищах Українських Карпат (відпрацьоване родовище Гвизд в Івано-Франківській обл.). Самовплив нафтових вод із високим вмістом торію та ізотопів радію може

призвести до помітного забруднення ґрунтового шару й утворення великих аномалій, що негативно впливають на навколишнє середовище.

Методи вимірювання згаданих вище радіонуклідів у природних середови-щах добре розвинути, оскільки ці радіонукліди протягом декількох десятиліть використовували в розшукових цілях як індикатори уранового зруденіння. За рідкісним винятком в основі методів визначення урану, торію і продуктів їхнього розпаду є вимірювання радіоактивності.

Радіоактивність гірських порід і мінералів, з якими щоденно стикається людина (грунти, будівельні матеріали) і які визначають (крім радону) рівень зовнішнього g-випромінювання, вимірюють різноманітними радіометрами і (або) дозиметрами, проградуйованими в одиницях потужності експозиційної дози (ПЕД) — ампер на кілограм, або потужності поглинутої дози - грей за секунду. З серійної вітчизняної апаратури найбільшу чутливість до g-випромінюва-ння має геолого-розвідувальний радіометр СРП-68-01 із порогом чутливості 0,07 пА/кг для фону 0,35 пА/кг.

Класичний метод вимірювання концентрацій радону—еманаційний— припускає відбір проб повітря (або газу, пробарботированного крізь фіксований об'єм води), розміщення його в іонізаційній або сцинтиляційнш камері і вимірювання іонізаційного струму або швидкості рахунку імпульсів із фотоелектронного помножувача (ФЕП), зчленованого зі сцинтиляційною камерою. Сьогодні серійно випускають єдиний сцинтиляційний а-радіометр РГА-1 ("Глицинія"), що дає змогу вимірювати концентрації радону-222 з порогом чутливості 0,3 Бк/л.

Усереднені за допомогою тривалої експозиції (дні, тижні) концентрації радону в приміщеннях, сухих свердловинах, поверхневих і підземних водах можна оцінити методом а-треків. Експоновані плівки з нітратцелюлози, пропілену, поліетилену й інших твердих детекторів протраачюють розчинами лугів, після чого щільність треків визначають за допомогою звичайного мікроскопа. Є також методи автоматичного обчислення щільності треків, що пропорційна до концентрації а-випромінювачів у досліджуваному середовищі. За кордоном поширений метод концентрування радону на активованому вугіллі: після нетривалої експозиції осередок з активованим вугіллям вимірюють за дочірніми продуктами радону на g-спектрометрі або приставці до персональ-ного комп'ютера.

Зазначимо, що концентрації урану, торію і продуктів розпаду радону в питних водах звичайно далекі від граничнодопустимих і їх можна виміряти за допомогою різних методів. Описані вище методи вимірювання концентрацій радіонуклідів досить селективні. Навмисно не наведено різноманітні Ь- і g-інтегральні методи, а також ті зі спектрометричних, у яких концентрації м'якого g-випромінювача—урану - визначають за жорсткими лініями продуктів розпаду радію. Апріорі передбачають, що всі члени ряду розпаду перебувають у рівновазі, проте це не завжди так.

Гамма-спектрометрія високого розділення з охолоджуванням рідким азотом напівпровідниковими детекторами - один з головних аналітичних

методів, який дає змогу визначати найширший спектр штучних радіонуклідів -продуктів розпаду важких ядер і нейтронної активації шнструкційних матеріалів у штатних і аварійних викидах атомних енергетичних установок. Техніка концентрування радіонуклідів із різних середовищ для наступного g-спектро-метричного аналізу добре відпрацьована.

Описані методи, безумовно, не вичерпують усього різноманіття засобів визначення концентрацій радіоактивних забруднювачів у ГС, однак вони, за рідкісним винятком, найбільш забезпечені апаратурно і методично.

4.6. ГЕОМОРФОЛОГІЧНІ МЕТОДИ

Методологічною основою вивчення рельєфу з метою оцінки його значимості у разі вирішення екологічних проблем є діалектичний підхід, який дає змогу за допомогою загальнонаукових і галузевих методів дослідження простежити багатосторонність зв'язків між рельєфотворними ендогенними, екзогенними і техногенними процесами, а також виявити причинно-наслідкові та просторово-часові закономірності формування рельєфу, що має важливе значення у процесі вивчення стану ГС на сучасному етапі й прогнозування його зміни під впливом техногенного навантаження.

Методична основа вивчення рельєфу для раціонального природокористуван-ня, у тому числі й для еколого-геоморфологічного дослідження, - це трифакгорний геоморфологічний аналіз (дослідження ендогенних, екзогенних і техногенних процесів) під час вивчення морфоструктур, морфоскульптур і антропогенних форм рельєфу у взаємозв'язку й на підставі сучасної геоморфо-динаміки [8].

Методи і методичні прийоми геоморфологічного аналізу, що їх використову-ють під час еколого-геоморфологічних досліджень, розділяють на