Зовнішні випромінювання, походження яких може бути так або інакше пов'язане з тілом планети Земля, зумовлені двома типами енергетичних аномалій. До першого типу належать аномалії, що узгоджуються з визначеними геологічними об'єктами, які зазвичай приурочені до порушень цілісності літосфери (розломів, тріщин, рудних і нафтогазових родовищ, інженерно-геологічних підземних споруд, печер, карстів тощо). Аномалії цього типу називають геоенергетичними. Другий тип об'єднує всі відомі сьогодні так звані сітчасті енергетичні аномалії, регулярно розташовані над поверхнею Землі, їх позначають іменами першовідкривачів -сітки Хартмана, Карри, Стальчинского, Шульги та ін. Насправді ж аномалії виявляються в просторі не у вигляді площинних сітчастих, а у вигляді об'ємних каркасних (ґратчастих, камерних) структур, тому називатимемо їх каркасними енергетичними структурами (КЕС), додаючи прізвище першовідкривача.

З каркасних енергетичних структур найбільше вивченими вважають КЕС Хартмана. Осередки прийнятої за еталон сітки Хартмана мають у плані розмір 2,0x2,5 м, довшим боком вони орієнтовані уздовж меридіанів, коротшим— уздовж паралелей. Крім цієї еталонної сітки, уже зараз виявлено багато інших широтно-меридіанно орієнтованих сіток з іншими розмірами осередків. Якщо ж узяти за основу справжню, каркасну форму прояву цих енергетичних структур, то можна стверджувати, що КЕС Хартмана утворюють цілу багаторівневу (від макро- до мікрорівня) систему камерних енергетичних споруд, кожний інгредієнт якої відрізняється від інших властивими тільки йому розмірами осередків (перетинів камер) — однієї з головних характеристик рівня відповідного інгредієнта.

Методами біолокації з'ясовано, що аномальна енергетична напруженість усіх типів КЕС фіксується на стінках камер, однак максимальні аномалії виявляються в ділянках їхнього перетину (вузлах КЕС). Уважають доведеним, що тривале перебування живих організмів у межах стінок, а особливо вузлів КЕС Хартмана (щодо інших типів КЕС даних немає), негативно впливає на процеси життєдіяльності.

Шкідливим є вплив на живі організми і геоенергетичних аномалій. Тому ділянки Землі з енергетичними аномаліями називають геопатогенними зонами (від грец. гео — Земля, патогенні — хвороботворні). Саме тому в геоекології актуальною є якісно нова проблема—визначення впливу пов'язаних із тілом Землі енергетичних аномалій.

Характер розташування в навколишньому середовищі і рівень напруженості геоенергетических аномалій контрольовані процесами виникнення в надрах Землі так званої геологічної енергії (геоенергії). Причини виникнення в земній корі геоенергії пояснюють по-різному. Найповніше і, на нашу думку, найбільш обгрунтоване пояснення запропонував О.И.Слензак [26]. Відповідно до його концепції геоенергія пов'язана з тектонічними процесами і виникає внаслідок перетворення речовини верхньої мантії та земної кори під дією напруг і деформацій у суцільному тілі твердої літосфери. Внаслідок взаємодії блоків літосфери формуються структури нового типу—лінійно-дугові фе О.І.Слензак називає структурами зрушення, скручування), що сприяє перетворенню механічної (тектонічної) енергії в хімічну енергію так званої деформаційної силікатної твердотільної плазми. В такий спосіб у літосфері виникають високоенергетичні електронні збуджені стани, здатні мігрувати не тільки в рідких і газових, а й у твердих середовищах. Генерація, міграція, концентрація і релаксація збуджених електронних станів, відповідно, зумовлює геологічні, геохімічні, геофізичні, а отже, і геоекологічні процеси (перенесенням енергії та речовини й активізацією або гальмуванням багатьох інших процесів, що відбуваються в літосфері, атмосфері, гідросфері і біосфері).

С.Ю.Баласанян розробив свою оригінальну концепцію, відповідно до якої геоенергія утворюється внаслідок природного кругообігу енергії в системі Земля—Космос, а основою енергоактивних геологічних об'єктів є лише ті, що, займають визначені зони літосфери, виконані рудними, інженерно-геологічними, нафтогазоносними і подібними до них утвореннями. На думку С.Ю.Баласаняна, саме такого типу геологічні об'єкти найбільше ослаблені тектонічно, а отже, і найбільш енергопроникні. Він довів, що енергетичні властивості геологічних об'єктів, які виповнюють ослаблені зони літосфери, змінюються в такт із добовими зовнішніми впливами планетарного масштабу, і отже, геоенергетичний стан літосфери контрольований перш за все кругообігом енергії в системі Земля— Космос у добовому ритмі природних процесів.

Можливість окремих людей виявляти і фіксувати за допомогою індикаторів геологічні та інші енергетичні аномалії в навколишньому середовищі ґрунтується на вродженій або спеціально розвинутій здатності реагувати на будь-яке підви-щення або зниження природної фонової енергетичної напруженості довкілля. Однозначного пояснення такого феномена дотепер нема. З багатьох запропонова-них сьогодні пояснень найповнішим і серйозно обґрунтованим є пояснення В.С.Стеценко й А.М.Савченко. У їхній моделі використана ідея А.Ф.Охатрина про заповнення всього матеріального світу дрібними частками (їх називають мікролептонами, окситонами тощо), які забезпечують енергообмін між окремими його об'єктами. Відповідно до цієї моделі корпускулярні частки, що пронизують матеріальний світ як нашої планети, так і всього Космосу, є носіями деяких енергошформаційних потенціалів. Ці частки, взаємодіючи з елементами фізичних структур, втягуються в поле їхньої дії і формують навколо них визначеного роду енергетичні оболонки.

Стан таких енергетичних оболонок природних об'єктів матеріального світу (у тому числі людини) контрольований частотою вібрації, а також швидкістю і напрямленістю обертання їхніх поверхонь. Під впливом зовнішніх аномальних енергетичних полів параметри стану енергетичних оболонок матеріального світу змінюються, що і реєструє поведінка індикаторів та руки операторів.

Проведення досліджень, завданням яких є визначення впливу гео-енергетичних аномалій на екологію, сьогодні складні, оскільки нема розроблених методик. Розглянемо розробку вихідних позицій і методичні підходи для вирішення проблеми визначення впливу геоенергетичних аномалій на екологію Києва. У цьому випадку найважливішим завданням вважають визначення тектонічного положення досліджуваного об'єкта.

Територія м. Києва розташована в межах північного схилу Українського щита, точніше — у зоні його зчленування з ДДВ. Тектоніка цієї території поки що дуже слабко вивчена - значне техногенне навантаження утруднює проведення не тільки геофізичних, а й загальногеологічних досліджень. Тому тектонічне районування