Як засвідчив такий аналіз, територія Києва є в зоні розлому планетарного типу, що проходить уздовж русла р. Дніпра в напрямі приблизно північ—південь через всю Україну. Виявлено також, що територія м. Києва розділена розломом субширотного напряму на дві частини, що розрізняються за багатьма геофізич-ними параметрами, у тому числі характеристиками гравітаційного нуля, глибинним положенням поділу М та ін. Отже, з'ясовано, що територія м. Києва розташована в дуже складній з тектонічного погляду зоні земної кори. З огляду на це дослідження з визначення наявності або відсутності зв'язку геоенергетичних аномалій із тектонікою на території м. Києва за допомогою БЛМ є важливим не тільки для екології, а й для пізнання особливостей її тектонічної будови нетрадицій-ним способом. Наприклад, аналіз виконаних групою В.С.Стеценко біолокаційних досліджень деяких ділянок території м. Києва (Києво-Печерської лаври, Софійського собору, Кирилівської церкви, а також деяких ділянок київських теплотрас, виробничих приміщень і окремих квартир) свідчить, що тут простежуються визначені закономірності в розподілі геоенергоаномальних зон, які досить чітко узгоджуються з порушеннями однорідностей фундаменту на фізичному матеріальному плані.

З цього ж погляду Р.С.Фурдуй інтепретує виявлену ним особливість розташування на території м. Києва різних культових споруд. Як з'ясовано, близько 80 % таких споруд вписуються в сітку, орієнтація якої в просторі збігається з орієнтацією однієї з відомих тектоністам діагональних систем лінеаментів.

За допомогою біолокаційного методу вдалося довести, що розташування культових споруд на території м. Києва також пов'язане з орієнтацією у просторі КЕС Хартмана. Крім того, з'ясовано, що в хрестово-купольних спорудах вісь

головного купола обов'язково збігається з центром вузла КЕС Хартмана найвищого рівня для території, яку займають ці споруди.

Це означає, що використання БЛМ може суттєво допомогти як у розшифруванні особливостей тектонічної будови ділянок земної кори, так і у визначенні закономірностей розподілу в навколишньому просторі індукованих земними надрами енергетичних аномалій.

І якщо врахувати, що для виявлення таких аномалій, а тим більше для вимірювання їхніх кількісних характеристик, ніяких надійних приладів немає, то потрібно визнати, що біолокаційні методи є поки що єдиним засобом вивчення проблеми впливу геоенергетичних аномалій на екологію. З огляду на це біолокационі дослідження, спрямовані на розкриття природи і шляхів надходження в надповерхневий простір геоенергетичних потоків, а також визначення закономірностей розміщення геоенергетичених аномалій у навколишньому просторі і характеру впливу їх на об'єкти органічного світу - одне з важливих і потрібних завдань сучасної геоекології.

4.8. МЕТОДИ МОДЕЛЮВАННЯ

Процедура моделювання—це процес створення людиною відображення досліджуваної частини природного середовища, трансформованого у логічне, математичне або картографічне зображення. У випадку еколого-геологічних досліджень предметом моделювання є геологічне середовище.

Моделювання ГС передбачає формалізоване упорядкування його елементів у визначеній послідовності, що із заданим ступенем адекватності відображає досліджуваний геопростір. З огляду на постійне збільшення техногенного навантаження розглядають такі рівні еколого-геологічних моделей—глобальні, національні, регіональні, спеціальні, детальні, локальні. Моделювання дає змогу синтезувати у різних комбінаційних варіантах інформацію про геологічне середо-вище для того, щоб керувати його станом з потрібною точністю і детальністю.

У процесі моделювання ГС враховують такі властивості: неоднорідність, дискретність. На підставі їхнього аналізу можна керувати системою людина-геологічне середовище. Головні елементи еколого-геологічної моделі такі: параметри природнокліматичних умов і чинників; параметри біоти; параметри літогенної основи; параметри техногенного навантаження.

Теоретична основа моделювання ГС ґрунтується на можливості відображення людиною досліджуваного об 'єкта для аналізу сучасного стану, наукового передбачення майбутнього стану за умов існуючого і проектованого техногенного навантаження.

Керувати ГС можна на підставі прогнозних систем за допомогою моделювання управлінських рішень.

Геологічне середовище формується і розвивається під впливом трьох головних елементів геоекосистеми: геліогенних, літогенних (біота і техногенні нагромадження), техногенних.

Ступінь активності елементів геоекосистеми визначає її усталеність, тобто здатність до адаптації у разі зміни енергетичного стану. У цьому випадку під екологічною усталеністю системи розуміють її розрахунковий стан, який передбачає таке: у заданих рамках геологічного простору (XYZ-XjYjZJ у визначений період часу не розвиваються умови, що призводять до несприятливих для людини наслідків (руйнування природних і технічних об'єктів геологічними процесами, вплив на здоров 'я людини шкідливих елементів, які потрапляють у її організм із повітрям, їжею або водою).

Точність моделювання значно залежить від досліджуваного об'єму геологічного простору і ступеня вірогідності початкової інформації.

Глобальні моделі дають змогу визначити загальні тенденції розвитку природного середовища на підставі отриманого матеріалу про різні елементи системи. Вони відображають оцінні параметри стану системи і, як звичайно, ґрунтуються на використанні інформації з окремих країн.

Національна система визначена можливістю виконання комплексу вимог, що дають змогу одержати вихідні параметри, опрацювати їх із використан-ням бази знань, сконцентрувати національну модель еколого-геологічного середовища. Структура національної моделі містить параметри різних рівнів, що у межах єдиної національної системи відображають регіональні, спеціальні і детальні рівні еколого-геологічного моделювання.

Регіональна модель - це комплекс умов і чинників, що дають змогу на регіональному рівні (стосовно до масштабу 1:200000) відтворити геологічну обстановку для частини економічного регіону або (якщо це має сенс) окремої адміністративної області. У рамках регіональних моделей, що відображають стратегію і тактику взаємодії людини з ГС, передбачено виділення спеціальних, детальних і локальних моделей, які розглядають період оптимального функціонування системи з розробкою і впровадженням кількісних методів.

Спеціальні моделі характеризують ситуації, за яких вилучено несприятливі