2. Санітарно-хімічні методи - колориметричний, фото-колориметричний, хроматографічний, нефелометричний та ін. Здебільшого вони є лабораторними, потребують спец-іальних знань і підготовки, дорогі, їх перевага - точність виз-начення концентрації вимірюваної речовини.

3. Безперервно-автоматичні методи - автоматично кон-тролюють і сигналізують про наявність в повітрі відповід-них концентрацій шкідливої речовини. Для цього призна-чені газоаналізатори і газосигналізатори. Вони працюють за принципом зміни електричних властивостей речовини (елек-тричного опору, електропровідності, електричної ємності) при хімічній реакції або при розчиненні в реагенті шкідливої ре-човини, яка контролюється. За зміною електричних власти-востей встановлюють значення концентрації шкідливої речо-вини. До цієї групи відносяться прилади: ФЛ-5501 (універ-сальний газоаналізатор), ПГФ-1 (для визначення CO), КУ-1, 3 (для визначення пари бензину), ФК-560 (для визначення сірча-ного водню), ФК-450, 4502 (для визначення оксиду азоту), ГПК-1 (для визначення сірчаного газу) та ін.

Взагалі існує дуже багато різних методик визначення шкідливих речовин в повітряному середовищі (більше 200) і класифікувати їх важко, бо вони можуть одночасно відпо-відати різним вимогам класифікації. Застосовуються і не-прямі методи визначення деяких речовин, наприклад, за вмістом кисню в середовищі, що досліджується, тощо.

5. Пилове забруднення повітря

Пил - основний шкідливий фактор на багатьох харчових та переробних підприємствах, обумовлений недосконалістю технологічних процесів. Природний пил знаходиться в повітрі в звичайних умовах мешкання людини в межах концентрацій 0, 1...0, 2 мг/м3; в промислових центрах, де діють великі підприємства, він не буває нижче 0, 5 мг/м3, а на робочих місцях запиленість повітря іноді сягає 100 мг/м3. Значення ГДК для нейтрального пилу, не маючого отруйних властивос-тей, дорівнює 10 мг/м3.

Основні фізико-хімічні властивості пилу: хімічний склад, дисперсність (ступінь подрібнення), будова частинок, роз-чинність, щільність, питома поверхня, нижня та верхня кон-центраційні межі вибуховості суміші пилу з повітрям, елект-ричні властивості та ін. Знання усіх цих показників дає мож-ливість оцінити ступінь небезпеки та шкідливості пилу, по-жежо- та вибухонебезпеку.

Промисловий пил може бути класифікований за різними ознаками:

- за походженням - органічний (рослинний, тваринний, штучний пил), неорганічний (мінеральний, металевий пил) та змішаний (присутність часток органічного та неорганічного походження);

- за способом утворення - дезінтеграційний (подрібнен-ня, нарізання, шліфування і т.п.), димовий (сажа та частки речовини, що горить) та конденсаційний (конденсація в повітрі пари розплавлених металів);

- за отруючою дією на організм людини - нейтральний (не токсичний для людини пил) та токсичний (який отруює організм людини).

Дисперсний склад характеризує пилові частки за розмі-ром і значною мірою обумовлює властивості пилу. Для орган-ізму людини найбільш небезпечний пил, що складається з часток розміром 0, 015 мкм, тому що погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і потрап-ляє далеко в легеневу тканину. Також має значення форма частинок пилу. Частинки зазубреної колючої форми небез-печніші за сферичні, бо подразнюють шкіру, легеневі тка-нини та слизові оболонки, даючи змогу просмоктуватися в організм інфекційним мікроорганізмам, що супроводжують пил або знаходяться у повітрі. Це призводить до атрофіч-них, гіпертрофічних, гнійних, виразкових та інших змін сли-зових оболонок, бронхів, легень, шкіри, що веде до катару верхніх дихальних шляхів, виразкового захворювання носо-вої перетинки, бронхиту, пневмонії, кон'юнктивіту, дерматиту та іншим захворюванням. Довгострокове вдихання пилу, що попадає в легені, викликає пневмоконіоз. Найбільш небез-печна його форма - сілікоз - розвивається при система-тичному вдиханні пилу, що містить вільний діоксид кремнію SiО2. Борошняний, зерновий пил та інший може викликати хронічний бронхіт.

Деякі види пилу (свинцевий, миш'яковий, марганцевий і т.п.) обумовлюють отруєння і ведуть до функціональних змін ряду органів і систем. Отрути, що надходять до організму через дихальні шляхи, створюють підвищену небезпеку, тому що потрапляють безпосередньо у кров.

Побічна дія пилу на людину полягає в тому, що при підви-щеній запиленості повітря змінюється спектр інтенсивності сонячної радіації (поглинання та розсіювання ультрафіоле-тового випромінювання), знижується освітленість.

Пилові частки здатні сприймати електричний заряд як без-посередньо із газового середовища (пряма адсорбція іонів з повітря), так і в результаті тертя часток пилу між собою або безпосереднього контакту з якою-небудь зарядженою повер-хнею. Встановлено, що із загальної кількості пилових часток, які заносяться із повітрям в дихальні шляхи, затримуються слизовими оболонками переважно заряджені частки.

Задимленість повітря робочої зони несе особливу заг-розу здоров'ю людини за рахунок того, що в легені потрап-ляють окрім димового пилу ще й токсичні гази CO та СО2, про небезпеку яких було сказано раніше.

Небезпека пилу може бути для людини дуже великою, якщо пил має радіоактивне забруднення, яке можна вста-новити тільки вимірюванням спеціальними приладами. За-пиленість повітря шкідлива також для обладнання, яке швидко спрацьовується і виходить із ладу.

6. Методи визначення запиленості повітря

Запиленість повітря можна визначити гравіметричним, розрахунковим, фотометричним та іншими методами.

Видалення пилу з повітря може бути здійснено різними способами: аспіраційним, що грунтується на просмоктуванні повітря через фільтр; седиментаційним, який базується на процесі природного осідання пилу на скляні пластинки або банки з подальшим підрахунком маси пилу, що осів на 1 м2 поверхні; за допомогою електроосадження, принцип якого полягає в тому, що створюється електричне поле великої на-пруги, в ньому пилові частки електризуються і притягуються до електродів.

В санітарно-гігієнічній практиці основним методом вим-іру запиленості прийнятий гравіметричний (ваговий) метод, тому