Українські національні зачіски та головні убори.

ДІВОЧІ ЗАЧІСКИ ТА ГОЛОВНІ УБОРИ. За часів Київської Русі дівчата носили розпущене волосся, розділене посередині. Ця традиція протягом століть зберігалася в побуті українських дівчат. Однак у кінці XIX — на початку XX ст. це явище вже стає винятковим і частіше пов'язується з тим чи іншим обрядом, зокрема весіллям. Під час праці волосся підв'язували або заплітали в одну чи дві коси. Дрібненько сплетені косички (дрібниці) були поширені серед дівчат Поділля, Київщини та Полтавщини. На Волині та й на тому ж Поділлі дівчата заплітали коси учетверо (батіжок).

У деяких місцевостях Прикарпаття зберігався старовинний звичай подовжувати природне волосся штучними косами з червоної бавовняної волічки. На Гуцульщині дівчата вплітали-в косу нитку (шварку), на яку нанизували ґудзики. Для закріплення коси на голові її густо оплітали червоною вовною (попліткою) або прив'язували кінці кіс на тім'ї червоною стрічкою, яка закінчувалася на потилиці. Зачіску оздоблювали живими квітами — закосичували. На Покутті дівчата розділяли волосся на тім'ї на дві половини і заплітали над вухами коси (китки), які укладали на зразок вінка.

Для дівчат Лівобережжя у святкові дні було типовим заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала за спину, а в будень — у дві, що закладалися вінком. На Правобе-режжі і в свято і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві коси, які в свято вільно спадали на спину, а в будень закріплювалися навколо голови. На Полтавщині дівчата інколи заплітали волосся в одну велику і кілька маленьких кіс. Відомі й більш складні види зачісок, наприклад, у зв'язку, при якій частину волосся спереду розділяли навпіл та напускали на обидві сторони чола, утворюючи так звані начоси, кінці яких закладали за вуха під коси.

Звичай прикрашати голову квітами (квітчатися) був дуже поширений. Заплітаючи волосся у дві коси, дівчата обвивали їх навколо голови та закріплювали за ними квіти, що створювало враження одягнутого на голову вінка.

Дівочі головні убори суттєво відрізнялися від жіночих, їм притаманна велика різнобарвність і пишність кольорів. Особливим розмаїттям форм і оздоблень відзначалися весільні головні убори. Характерним для них було те, що верх голови, маківка, був завжди відкритим. Звідси й головний убір здебільшого мав вінкоподібний вигляд.

Вінкоподібні головні убори поділяються навінки-шнури, вінки площин-ні та вінки звиті. Матеріали, конструкція, форми й техніки їх виготовлення були найрізноманітнішими. Існували дівочі головні убори і інших форм.

ВІНКИ-ШНУРИ мали вигляд тонень-кої яскравої стрічки, яку пов'язували на-вколо голови і закріпляли ззаду, стриму-ючи розпущене волосся. За таку стрічку, наприклад, на Чернігівщині затикали штучні або живі квіти, а на Київщині на-шивали закладену у дрібні складки різнокольорову тканину, що імітувала вінок.

ПЛОЩИННІ ВІНКИ робили обов'язково на твердій (іноді картонній) основі, яка мала циліндричну форму. Ча-сом на неї у багато рядків нашивали ву-зенькі різнокольорові стрічечки, зібрані у дрібні складки. Частіше ж основу обтягу-вали шовковою тканиною, а зверху прикріплювали квіти.

ЗВИТІ ВІНКИ — найскладніша стадія розвитку дівочих головних уборів, яка мала значні територіальні відмінності. Так, на Середньому Подніпров'ї розмір квітів по-ступово зменшується в напрямку поти-лиці, в той час як в інших місцях (наприк-лад, на Поділлі) «квітчалися» в протилеж-ному напрямку.

У звитому чубатому вінку компо-зиційний акцент був спереду. Залежно від призначення такий вінок міг бути більш або менш нарядним і складним. Робили його з різних живих (чорнобривців, рожі, васильків, маку, жоржини, барвінку) або штучних (воскових чи паперових) квітів, прикрашали сусальним золотом, пташи-ним пір'ям, пофарбованим у яскраві кольори. Ззаду на спину опускалися бар-висті стрічки.

На Західній Україні 3. в. прикрашали уплітами, герданами зі скляних нами-стин, листками позолоченого барвінку тощо. Дівчата підв'язували підборіддя червоною хустиною і, піднявши її на тім'я, опускали кінці з тороками за голову—

у переміть. Попід хусткою з боків го-лови втикали живі або штучні квіти — чічки. На Івано-Франківщині до кіс прив'язували цілі жмути червоної, рідше різнокольорової вовни, яку опускали на плечі, — уплітки. Гуцулки носили 3. в. зі стеклярусу та стрічок, штучних квітів і па-виного пір'я — карабулі. На весілля одяга-ли головний убір на зразок шапочки, зроблений з ґерданів та стрічок і оздобле-ний спереду круглими металевими бляшками, а збоку китицями квітів.

На свята прикрашали коси квітами або дрібним пір'ям, яке вмочували в роз-топлений віск. Поверх усього цього на-кладали різнокольорові шовкові стрічки, кінці яких опускали на плечі. Під час праці дівчата підв'язували волосся стрічками.

ЛОПАТУШКА. Цей головний убір складався з окремих круглих звивів за-кладеної у дрібні складки різнокольорової тканини або шовкової стрічки, які зак-ріплювалися на твердій основі циліндри-чної форми. Побутував на Полтавщині.

ПОВ'ЯЗКА — закріплений на каркасі яскравий шерстяний платок (Чернігів-щина, Полтавщина).

СТРІЧКИ-БИНДИ. За допомогою та-ких різнокольорових стрічок дівчата при-крашали весь комплекс свого вбрання, прикріплюючи їх у великій кількості до стрічки або вінка на потилиці або приши-ваючи до стрічки, яку пов'язували на шиї (Чернігівщина, Лівобережна Київщина та Черкащина).

ЧІЛЬЦЯ — низка тоненьких орна-ментованих латунних пластинок, що спа-дали на чоло. Ч., які побутували у XIX ст. на Гуцульщині, зберегли багато архаїчних рис і нагадують старовинні головні прикраси періоду Київської Русі.

ЧОЛОВІЧІ ЗАЧІСКИ ТА ГОЛОВНІ УБОРИ. Для найбільш поширених чоловічих зачісок українських селян XIX ст. характерне досить високе підрізання волосся навколо всієї голови. Верхнє волосся біля маківки прикривало підголені місця. Головні убори були більш різноманітними. Залежно від сезону, місцевих традицій тощо їх робили із різних матеріалів та