ПІДВОРОТА — повсюдно поширена на Україні зачіска, коли волосся підрізалося навколо голови, а на потилиці залишалося дещо довшим. Гуцули зали-шали волосся ззаду досить довгим, іноді заплітаючи його в одну чи дві коси.

«ПІД МАКІТРУ» («в кружок») — спосіб підстригання, відомий з XVII ст., коли за краєм накладеної на голову макітри відтинали волосся рівно довкола голови. Ця стрижка збереглася на Поділлі до по-чатку XX ст. їй передувала традиція голи-ти всю голову, залишаючи на маківці до-вгого чуба (оселедця), який закручували за вухо. Ця традиція побутувала переваж-но серед запорізького козацтва.

БРИЛІ (солом'яники) займали важли-ве місце серед головний уборів ук-раїнських селян. їх плели різними спосо-бами: рівною широкою стрічкою, а також у зубчики, в луску, косичкою тощо. Перші носили назву простих, а інші — зубча-стих. Широкою популярністю користу-валися Б. з широкими крисами і голо-вкою у вигляді зрізаного конуса.

Солом'яні капелюхи Буковинського Поділля мали високе дно та вузькі загнуті догори криси, які облямовувалися чор-ною стрічкою, оздоблювалися квітами, ґерданами та півнячим пір'ям. На Подністров'ї високі головки капелюхів прикрашали плетеними із різнокольорового бісеру ґерданами, па-виним пір'ям, паперовими й волічковими квітами.

ШАПКИ (капелюхи) — найдавніший тип чоловічих головних уборів. Узимку носили Ш. з овечого хутра або суконні з хутровою опушкою. Ця стародавня тра-диція зберігалася до початку XX ст. Носи-ли їх залежно від місцевих звичаїв — пря-мо на всю голову, заломлюючи посере-дині, зсуваючи на потилицю або набакир.

КЛЕПАНЯ — зимова шапка гуцулів із червоного або темно-синього сукна, підбита овчиною та облямована лисячим хвостом. Кінці К. можна було стягнути догори і зав'язати на тім'ї.

КРЕСАНЯ — чорний фетровий капе-люх гуцулів, дно якого було обведене зо-лотавим галуном, узорною бляхою (басаменом) або різнокольоровими шнурками (байорками, черв'ячками). К. підтримував ремінець (підборідь) із червоного сап'яну, вибитий мусянжовими заклепками. Оз-доблювали її пір'ям глухаря або павини-ми хвостами. Збоку К. звисали кулясті вовняні китиці (бовтиці).

КУЧМА — висока циліндрична, рідше напівсферична або конусоподібна шапка з овчини або іншого хутра. Була відома на всій території України. Циліндричні К. переважали на Поділлі та півдні Волині; у південних і південно-західних районах побутували конічні К. зі зрізаним верхом; на Чернігівщині та півночі Волині носили так звані рогаті шапки.

МАЗНИЦІ відомі на Поділлі та в південній частині Волині. Це великі чорні смушкові шапки з суконним дном, циліндричної форми, з розрізом збоку, де завжди була кольорова стрічка. Сукно на денці ставили синього, зеленого, а поде-куди чорного кольору.

МАЛАХАЙ — кругла хутряна шапка з навушниками, яку носили взимку на Чернігівщині.

ШЛИК — зимовий головний убір, дно і верх якого виготовлялися з червоного сукна, а широке облямування (ковнір) — із чорної овчини.

ШОЛОМ (йолом, яломок, магерка) — зимова шапка давнього походження. Ви-готовлялася з коричневої або сірої повсті. За формою Ш. були напівсферичні або конусоподібні, без крис або з високо за-гнутими крисами. Суконні Ш. з чотири-кутним верхом і хутровим або полотня-ним полем були характерні для Волині.