З аналізу природного приросту населення по території республіки стають наочними його відмінності не тільки в областях, але і в їх адміністративних районах, в сільській і міській місцевостях. У міських поселеннях показник приросту населення позитивний. Виїзд молоді з сіл спричиняє старіння сільського населення, а тим самим і збільшення показників смертності і зменшення народжуваності. Тому природний приріст сільського населення республіки і всіх її областей, за винятком Кримської, менший від міського. Різниця в рівнях природного приросту населення міських і сільських місцевостей окремих областей є дуже великою. Так, в цілому по республіці природний приріст сільського населення менший від міського на 138 %; у всіх областях Донецько-придніпровського економічного .району — на 155,3 — 308,7 %; у Львів-ській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Закарпатській, Ровенській і Волинській — на 5,3—90,7 %.

Позитивний природний приріст сільського населення спостеріга-ється в усіх областях Карпатського, Причорноморського і Кримського підрайонів, а також у Волинській і Ровенській областях Поліського під-району. В усіх інших областях він — негативний. Понад 50 % адміні-стративних районів, в тому числі і їх сільських територій, з негативним природним приростом населення припадає на області Донецького, Придніпровського, Харківського, Київського і Подільського підрайонів. Найкращі показники відтворення населення — в Карпатському, При-чорноморському і Кримському підрайонах.

Зазначені тенденції у розвитку (населення України, які набувають рис закономірності, є дуже тривожними. Адже вони характеризують не тільки відтворення населення, але й наявні в республіці соціально-еко-номічні, екологічні, психологічні, медичні та інші умови? Про те, що рес-публіка здає свої демографічні позиції, свідчить, наприклад, той факт, що нині за народжуваністю вона займає 15-те місце (44,5 % при серед-ній в СРСР 18,8 %), а за смертністю разом з Естонією ділить друге місце в Радянському Союзі. Останнє місце в СРСР займає Україна і за приростом населення.

Розширення сфери докладання праці в міській місцевості, істотна різниця в умовах праці і побуту в міській і сільській місцевостях не-рідко є причинами економічно невиправданих масштабів відпливу сіль-ського населення в міста.

Істотний вплив на формування трудового потенціалу села, а зна-чить і АПК регіонів, має маятникова міграція, тобто щоденні поїздки сільського населення до місця роботи або навчання в міста. Аналіз статистичних даних показує, що приблизно 10 % сільського населення республіки бере участь у маятникових міграціях, у тому числі в Київ-ській області — 13,3, Харківській— 13,4, Львівській — 20 %. За 1971 — 1990 pp. кількість сільського населення, яке щодня мігрує на роботу або на навчання в міста, збільшилась на 35,6 %. Погіршення демогра-фічної ситуації в цілому по республіці, напруженість балансу праці по-силить міграцію сільського населення, що негативно позначиться на дальшому розвитку сільського господарства республіки. Справа в тому, що основну масу мігрантів з села в місто становить молодь, тобто найактивніша частина сільського населення — основа для формування кадрів спеціалістів-механізаторів.

Потенціал і спеціалізація економічних районів і підрайонів.

Слід зазначити, що існує значна диференціація економічного потенціалу в розвитку промисловості по економічних районах. В цілому питома вага підприємств союзного і союзно-республіканського підпорядкування у випуску промислової продукції на Україні становить 56 %2. Здебільшого ці підприємства сконцентровані в Донецько-Придніпровському економічному районі, який дає 53 % всієї промислової продукції України. Питома вага таких підприємств тут становить 70 %, у тому числі в Донецькій області — 73 %, Луганській — 74 %, Дніпропетров-ській— 74 %, Запорізькій — 72 %. Даний економічний район харак-теризується високою урбанізацією (80 % міського населення).

Такий потужний у промисловому значенні район дає 35,5 % сільськогосподарської продукції республіки. Проте сільське господарство відіграє тут допоміжну роль — воно в основному приміське з розвину-тим овочівництвом. В цьому регіоні трохи вирізняється Північно-Східний район (Харківська, Полтавська, Сумська області), де поряд з високо розвинутим машинобудуванням і металообробкою (в основному для енергетики і транспортних засобів, сільськогосподарського машинобуду-вання) досягнуто високого рівня розвитку сільського господарства, зо-крема в Полтавській області.

Південно-Західний район характеризується розвинутим приладобудуванням і машинобудуванням, гірничодобувною, деревообробною, легкою, харчовою промисловістю і також багатогалузевим, добре розвинутим (крім Карпатського регіону) сільським господарством. Bін займає майже половину всієї території республіки, щільність населення тут нижча від середньореспублікаиської (якщо не враховувати Карпат-ський район, цей показник становить 74,7 особи на 1 км2). Різко виріз-няється Карпатський район, який охоплює невеликі за площею області (9,4 % до всієї території України), що характеризуються строкатістю природних умов і ресурсів. Тут однаковою мірою розвинуто промисло-вість і сільське господарство, курортну зону. Щільність заселення даного району дуже висока (112 осіб на 1 км2), у зв'язку з чим і виробни-цтво продукції сільського господарства на душу населення значно нижче від середньореспубліканського.

Південний район із значною сіткою санаторіїв і курортів має досить розвинуту промисловість, зокрема, машинобудівну і металообробну, виробництво устаткування для агропромислового комплексу; широку систему транспорту, зокрема морського; багатогалузеве сільське господарство, яке включає зернове господарство, овочівництво, вирощування фруктів, ягід, виноградарство.

Вартий уваги той факт, що саме в областях, де найвищого рівня досягло промислове виробництво, найбільше валової продукції припадає на екстериторіальні організації. Очевидно, що така структура управлін-ня себе зжила.

Слід зазначити, що саме комплексність розвитку економіки Украї-ни з урахуванням особливостей окремих регіонів — повинна бути в центрі уваги планових та інших господарських органів. Якщо в