Екологічна ситуація.

Розвиток промисловості і сільського господарства, інші процеси загострили екологічну ситуацію на Україні, поставили на весь зріст природоохоронні питання. Слід сказати, що історія природокористуван-ня в республіці — це суцільний ланцюг теоретичних і практичних прорахунків, які можуть призвести до екологічної катастрофи.

Особливо актуальною є проблема охорони атмосферного середови-ща. Адже промисловими стаціонарними джерелами забруднення щоріч-но викидається в атмосферу близько 11 млн. т. шкідливих речовин. На одного жителя республіки припадає 0,22 т/рік викинутих забрудників. Цей показник в таких республіках, же Білорусія (0,12 т/рік), Молдавія (0,11), Литва (0,12), Латвія (0,07), значно менший. При цьому рівень вловлювання шкідливих викидів в УРСР (75 %) далекий від світових стандартів. Україна характеризується також низьким рівнем утилізації шкідливих речовин (46 % загальної кількості проти 49 % в середньому по СРСР). А такі міста, як Маріуполь (785,8 тис. т), Керч (375 тис.), Дніпродзержинськ (337 тис.), Дніпропетровськ (321,2 тис.), Макіївка (318,9 тис.), Запоріжжя (287,1 тис. т), перебувають серед загальносоюз-них лідерів по забрудненню атмосферного середовища. Треба врахову-вати, що ще третина шкідливих викидів потрапляє в атмосферу від ав-тотранспорту.

Значною є невиправдана концентрація в республіці водомістких виробництв. Природнокліматичні і соціальні зміни привели від тради-ційної нестачі води загалом по республіці до кризової ситуації з водокористуванням. Зростання виробничих і побутових потреб у воді відчувається на фоні збільшення обсягу забруднених стоків. Загальний їх обсяг на 1988 p. становив понад 2,4 млрд. м3. Питома вага нормативно очищених вод становить 62 % від загального обсягу стічного водоскиду, введення в дію нових споруд здійснюється повільно б. Найбільша частина нормативно очищених вод (близько 90 %) — у Волинській, Донецькій, Закарпатській, Київській, Львівській, Ровенській, Харківській, Черка-ській, Чернівецькій областях. Найбільші потенціальні запаси підзем-них вод — в Південно-Західному економічному районі (12 км3/рік), в Донецько-Придніпровському і Південному районах ця величина становить відповідно 7 км3/рік і 2 км3/рік. Споживання цих вод також найінтенсивніше в південних і південно-східних областях. Економія свіжої води може здійснюватися за рахунок використання оборотної і послідовно використовуваної води. За 1988 р. в республіці використано 63064 млн. м3 води, що становить 81 % від загального обсягу водоспоживання на виробничі потреби. Значна кількість води (7868 млн. м3) витрачається на зрошування і обводнення. При загальній несприятливій картині з водовикористанням найбільш неблагополучною є ситуація в промис-лових зонах Донецько-Придніпровського району, Південному районі. Гостро стоїть в республіці проблема відновлення водності і приведення до нормального санітарного стану малих річок, Чорного і Азовського морів.

Відсутність агроекологічних вимог до ведения сільського господар-ства і здійснення меліоративних робіт поставили на перший план питання охорони земельного фонду. Площа сільськогосподарських угідь і ріллі в розрахунку на одного жителя республіки за останні вісім років зменши-лась в 0,9 раза і становила відповідно 0,8 га і 0,68 га. Ділянки, поруше-ні антропогенною діяльністю (переважно промисловим виробництвом), становлять в республіці 250 тис. га. Значна частина родючого гумусового шару систематично втрачається через водну і вітрову ерозію. І хоч площа рекультивації помітно зросла (з 12,5 тис. га в 1976 р. до 25,9 тис. га в 1987 p.), темпи і якість робіт по рекультивації не можна вважати задо-вільними 12. На охорону і раціональне використання земель України витрачаються досить обмежені фінансові ресурси — близько 60 млн. крб. на рік. Зрозуміло, що такі кошти не забезпечать комплексного розв'я-зання проблеми.

Першочергове значення має проведення робіт по захисту лісових ресурсів. Тут також нагромадилося багато проблем. Площі земель на яких ведеться лісовідновлення, зменшуються (з 46,0 тис. га в 1980 р. до 38,5 тис. га в 1988 p.). Великі лісові масиви вражені хворобами (250 тис. га), з них на 222,9 тис. га проводилася боротьба з шкідниками біологіч-ним методом. Кількість пожеж збільшилась з 16,8 тис. випадків у 1987 р. до 24,4 тис. випадків у 1988 p., а охоплена пожежами територія, відпо-відно—з 533,1 тис. га до 792,4 тис. га 13. Тому в перспективі лісовідновлювані заходи слід інтенсифікувати.

Одним з шляхів оздоровлення навколишнього середовища, є розширення заповідних територій. За останні п'ять років природнозаповідний фонд збільшився на 15 % і становить 1188 тис. га (2 % загальної площі України). Для порівняння, цей фонд у ФРН становить 22 %, у Франції та Японії — 8 %. На незайманій території представлені всі основні ландшафти України, за єдиною програмою проводяться дослі-дження рослинного і тваринного світів. Значно нижча від середньореспубліканської (7 тис. га) частина заповідників в Дніпропетровській, Полтавській, Кіровоградській, Вінницькій областях, де вже тепер треба вести роботу по обгрунтуванню та організації нових заповідних терито-рій. В республіці е помітною диференціація в екологічній обстановці.

Якщо розглядати в розрізі економічних районів, то особливо знач-ною є концентрація руйнівних факторів та їх проявів у Донецько-Придніпровському економічному районі. Цей район займає І місце в СРСР за ступенем забруднення і деградації природного середовища. За су-купністю негативних антропогенних впливів на другому місці в респуб-ліці перебуває Південно-Західний район. Тут особливо високим є показ-ник викиду шкідливих речовин в атмосферу на одиницю загальної площі. Південний район характеризується високим рівнем забруднення рік і грунтів. Деякі міські агломерації Донбасу і Придніпров'я слід оголосити зоною екологічного лиха. До числа напружених належать також При-карпаття, Північний Крим, Черкаська область з їх потужними хімічними і нафтохімічними виробництвами. Великий обсяг