Одне з головних завдань в екологічному відношенні — попередження і усунення негативних наслідків великомасштабних антропогенних впливів (аварії на Чорнобильській АЕС, підвищення радіації, заб-руднення Дністра, екологічної кризи в районі Чернівців, що спричинила масове захворювання дітей та ін.).

Зняти надмірне навантаження на природне середовище, усунути руйнівні впливи можуть тільки нові підходи до господарювання, ви-знання нових моральних, політичних і соціальних пріоритетів.

У загрозливому стані перебуває Карпaтський регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області). Його площа — 56,6 тис. км2 (9,4 % території УРСР), населення — 6,2 млн. чол. Регіон несе значне господарське на-вантаження: обсяг валової продукції промисловості становить 14 млрд. крб. (10 % загальнореспубліканської), валова продукція переробних галузей АПК сягає понад 3 млрд. крб./рік (13 % загальнореспублікан-ської) 14. Незважаючи на деякі структурні зрушення, які відбулися за останні десять років, велику роль в промисловому комплексі району продовжує відігравати група галузей природно-ресурсної орієнтації (гірничодобувна, паливна, лісова, целюлозно-паперова, хімічна), що не може сприяти оптимізації природокористування і поліпшенню екологіч-ної ситуації. Карпатський регіон характеризується значною неоднорід-ністю, йому об'єктивно притаманні галузеві і територіальні диспропор-ції. Навіть в по обласному розбізі простежуються контрасти екологічної ситуації. Так, питомі викиди шкідливих речовин в атмосферу Івано-Франківської області (46,5 т/км2) в кілька разів перевищують відпо-відний показник по Закарпатській (12,2 т/км2) і Чернівецькій (17,9 т/км2) 15 областях. При цьому питомі викиди шкідливих речовин по Львівській області (30,5 т/км2) близькі до середньореспубліканських (29,0 т/км2). Кризову ситуацію в Прикарпатті загострюють головним чином підприємства хімічної промисловості: Яворівські ВО “Сірка”, Стебниківський калійний завод, Дашавський завод техвуглецю, Калузьке ВО “Хлорвініл” Івано-Франківський завод тонкого органічного синтезу, Роздольське ВО «Сірка», Львівський, Дрогобицький, Надвірнянський нафтопереробні заводи та ін. Функціонування хімічних, енер-гетичних виробництв викликало значне забруднення вод. Щорічно в водойми скидається понад 40 млн. м3 забруднених стоків (1/4 по респуб-ліці) з такими концентраціями забруднювачів, що для їх розведення до нормального рівня недостатньо всього річкового стоку регіону. Підля-гає регулюванню і розчищенню понад 12 тис. км малих річок. Найбіль-ший обсяг забруднених стічних вод (107,7 млн. м3) скидається в водой-ми Львівської області 16.

Треба також врахувати, що Львівщина використовує значно біль-ше прісної води, ніж сусіди. А це значною мірою зумовлює її дефіцит, особливо в міських агломераціях. Помилкова лінія на збільшення пито-мої ваги землеробства в структурі сільськогосподарського виробництва, особливо в гірських і передгірських районах Карпат, спричинила одні і прискорила інші негативні моменти в стані земельного фонду регіону.

Загальна площа порушених земель становить понад 22 тис. га (12 % республіканських), відпрацьованих — близько 5 тис. га (11 % республіканських). Забезпечення населення ріллею по регіону становить 0,29 га/чол. при 0,67 га/чол. по УРСР і 0,82 га/чол. по СРСР в цілому. Особливо низьким є показник по Закарпатській області — 0,16 га/чол, Наявність гумусу в грунті зменшилась більше, ніж на 11 %, і становить в середньому 2,7 %. Ерозійними процесами охоплено 50 % території регіону, спостерігається прискорення карстових процесів, зв'язаних з видобутком сірки та калійних солей.

Нераціональним є також лісокористування. Планові вирубки прово-дяться з порушенням науково обгрунтованих нормативів. Площа зара-женості лісів шкідниками досягає 25 % лісового фонду, а в окремих місцях — 50—80%. Крім того, десятки тисяч гектарів лісу вирубано під час будівництва союзних і міжнародних магістральних трубопроводів і високовольтних ліній електропередачі, які перетинають Карпати. Лісистість Карпат скоротилася до 55 %. У зв'язку з цим приблизно на 25 % зменшилось продукування маси рослинного покриву, який стабі-лізує екосистеми.

Все це вимагає вироблення нових концепцій і підходів для подо-лання диспропорцій, що склалися у попередній період. І по вертикалі соціально-економічного зростання, і по горизонталі розміщення об'єк-тів народного господарства потрібна докорінна перебудова, що виходила б із завдання створення такої соціально-економічної структури, яка здатна забезпечити ефективне функціонування соціально-економічного комплексу України. Ця перебудова і раціоналізація зв'язків можливі тільки на шляху утвердження економічної і політичної суверенності України. Нагромаджений історичний досвід показує, що без цього всі добрі наміри залишаться нездійсненними, потонуть в адміністративно-бюрократичних тенетах.

Наведені факти і міркування не розкривають усієї складності роз-витку економіки регіонів України на сучасному етапі. Для всебічного висвітлення цієї проблеми потрібні додаткові дослідження. Проте навіть викладеного у цій статті достатньо, щоб визначити напрями розвитку економіки України, її найгостріші проблеми в територіально-регіональ-ному розрізі. Вони переконують у тому, що найголовнішою є збалансованість розвитку населення, базових галузей матеріального виробництва і природного середовища. В центрі цієї збалансованості стоїть людина. Це означає, що основний напрям розвитку економіки повинен врахову-вати її інтереси.

В цьому зв'язку виникає питання: чи можуть існуючі пропорції, темпи і управління забезпечити ці вимоги. Відповідь напрошується одна — ні. Ми приєднуємось до тих, хто вважає, що на Україні потріб-на докорінна перебудова соціально-економічного комплексу з урахуван-ням досягнутого рівня в розвитку продуктивних сил і їх розміщення в напрямі створення передумови для їх розширеного відтворення на шляху економічної суверенності. Це дасть змогу скоротити або пере-орієнтувати найбільш агресивні щодо навколишнього середовища галузі та виробництва, підвищити їх внесок у фонд здійснення ефективної со-ціальної політики. Перебудова економіки України повинна враховувати необхідність розширення її зв'язків з іншими країнами, підвищення конкурентоспроможності українських виробів.

Все це включає широкий спектр питань, вимагає створення конструктивної програми структурної перебудови народного господарства, зміни існуючої системи управління.