Законодавець, з точки зору кількісної сторони, під поняттям "неоднократності" має на увазі скоєння злочинів не менше двох разів.

Чітке відображення цього питання знайшло місце в Постанові ПВС №12 від 7 жовтня 1994 р. "Про судову практику у справах про хабарництво", щодо одержання хабара, посередництві і дача хабара. У випадках визначення неоднократності в якості кваліфікуючої ознаки одночасно потрібно встановлювати підвищену відповідальність і випадки повторного скоєння аналогічного злочину особою, яка була раніше засуджена. Деякі вчені пропонують виключити із законодавства неоднократність, як кваліфікуючу ознаку. Вони це пояснюють рядом причин. Одним з найвагоміших аргументів є те, що це б помогло усунути із практики і теорії безпідставне ототожнення не однократності і систематичності злочинів. [4;74]

Представляючи собою одну із спеціальних форм повторності, систематичність злочинів відрізняється від неоднократності - багаторазове скоєння тотожних злочинів однією і тією ж самою особою. Але систематичність має свої особливості, пов'язані як з кількістю утворюючих систематичність злочинів, так її якісною своєрідністю. В теорії кримінального права є прийнята позиція, відповідно до якої систематичність має місце при умові скоєння винним не менше трьох злочинів, які за своїм характером будуть тотожними.

З врахуванням шкоди, яка спричиняється при систематичному вчиненні злочинів одного і того ж виду і, враховуючи підвищену злочинну орієнтацію особи злочинця, яка проявляється в серіях злочинних дій, законодавець в деяких статтях Особливої частини КК передбачив її як кваліфікуючу ознаку. Наприклад ч. 1 ст. 303 - систематичне заняття проституцією.

Близькою до систематичності є наступна форма злочинної поведінки - скоєння діяння у вигляді злочинного промислу. Злочинний промисел має місце тоді, коли протягом більш-менш тривалого періоду часу винний вчиняє тотожні діяння не менше трьох разів, що є вираженням певної тенденції його поведінки. Наприклад, ст. 198 КК “Придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом”. Якісний показник злочинного промислу - отримання від скоєння злочину доходу, який є основним чи суттєвим джерелом існування винного.

Кваліфікація діянь за ознакою повторності.

Вирішення питання кваліфікації повторності злочинів правоохоронними органами залежить, по-перше, від характеру діяння, в яких виразилась повторність; по-друге, від змісту кримінально-правових норм, які регламентують питання відповідальності за повторні злочини. В процесі кваліфікації органами слідства, прокуратури і суду встановлюють фактичні обставини справи, визначають кримінально-правову норму, яка буде застосовуватись, приймають рішення по суті, яке оформляється у вигляді офіційного акта - вироку, який дає юридичну оцінку скоєному.

В багатьох статтях Особливої частини кримінального законодавства повторність передбачена як кваліфікуюча обставина, посилюючи (збільшуючи) покарання за повторні тотожні злочини. Як правило, будь-яких ускладнень, пов’язаних з кваліфікацією скоєного, в цьому випадку не виникає. Інша справа, коли повторність в диспозиції статті Особливої частини не передбачена, як кваліфікуюча ознака. Тоді вона у відповідності до п.1 ч.1 ст. 67 КК тягне посилення відповідальності в межах санкції відповідної статті (або її частини) Особливої частини. У згаданому випадку факт повторності приймається до уваги для оцінки степені тяжкості скоєного і суспільної небезпечності особи винного.

Нерідко на практиці зустрічаються помилки і неточності, які приводять до неправильної кваліфікації діяння, вони обумовлені в більшості випадків неповним, поверхневим встановленням фактичних обставин справи і як наслідок цього недостатня обгрунтованість віднесення діяння до тотожних.

В тих випадках, коли повторність, як кваліфікуюча ознака утворює однорідні діяння, за які суб’єкт не був засуджений, органи прокуратури, слідства і суд, як правило, кваліфікують злочин за сукупністю кримінально-правових норм.

Помилковою є кваліфікація однорідних злочинів (коли їх поєднання в діях однієї і тієї ж особи утворює повторність) самостійно по статтях або частинах (пунктах) статей КК передбачаючих відповідальність за некваліфіковані види відповідних злочинів.

На увагу заслуговують питання кваліфікації повторності однакових злочинів, передбачених в числі обтяжуючих ознак складу злочину, коли винний не був раніше засуджений за ці діяння. Питання щодо застосування до справ різної категорії, кваліфікації цих випадків повторності в практиці судових і прокурорських органів вирішується не однаково.

Чіткість кваліфікації в значній мірі залежить від конструкції кримінально-правової норми, яка має бути сформульована таким чином, щоб надати оптимальну можливість як найповніше відобразити при кваліфікації фактичне положення. Але якщо виходити з цієї позиції, можна побачити, що не всі норми Особливої частини відповідають вказаній вимозі. В деяких нормах, які визначають посилену відповідальність за злочин, скоєний з кваліфікуючими ознаками, міститься декілька таких ознак. У зв’язку з цим наявність, наприклад, двох таких ознак, в протиправовій поведінці особи не дає слідчим органам і суду можливості з достатньою чіткістю визначити в кваліфікації, які саме із всіх перелічених в кримінально-правовій нормі обтяжуючих обставин, були скоєні злочини, які входять в повторність.[5;113]

В процесі кваліфікації злочинів правоохоронними органами і судом нерідко доводиться відмежовувати злочини, вчинені повторно від діянь близьким за своїми об’єктивними ознаками до повторності, але які не є такими. Тут йдеться про одиничні злочини, які спричиняють шкоду двом і більше потерпілим або виражаються в діях, які за характером різняться, передбачених в якості альтернативних ознак об’єктивної сторони одного і того ж злочину.

Обставини, які виключають класифікацію діяння за ознакою повторності.

Обставини, які виключають кваліфікацію діяння за ознакою повторності злочину можна поділити на такі групи, коли винного звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку з :