Через вісім років, а точніше в 1869 році, цю школу згідно урядового розпорядження замінено на нижчі реальну гімназію. Проте на вимогу коломийських просвітителів за найвищим урядовим патентом від 24 серпня 1871 року нижча реальна гімназія була реорганізована в цісарсько-краєвську вищу реальну гімназію, тобто отримала офіційний статус гімназійної школли.

Гімназія на початку свого існування не мала свого приміщення і винаймала приватний будинок біля церкви св.Михаїла. 3 вересня 1871 року вона перейшла в новозбудований будинок, який коломийський магістрат передав свого часу державі.

Спочатку в 4-класній гімназії дітей навчали вчителі. Талановитим організатором гімназії був Теодор Білоус. Він походив з Львівщини, викладав німецьку мову і всіляко підтримував українських студентів, підбирав з цілого покуття обдарованих учнів. В 1862 р. він організував для них бурсу, де проживали під час навчання 45 студентів.

У 1864-1865 навчальному році в гімназії навчалося 235 учнів – 125 українців, 86 поляків, 12 вірменн і 12 жидів. Директор Т.Білоус приділяв велику увагу методичній і педагогічній роботі в гімназії, особливо намагався прищеплювати українським студентам любов до своїх народних традицій.

Це був період, коли поляки, після повстання 1863 р., пішли на угоду з австрійським урядом. Вони намагалися нарівні з німецькою ввести в гімназію польську мову викладання. Шовіністично налаштований вчителі робили заходи щодо ополячування українських гімназій. На засіданні Краєвої шкільної ради у Львові від 27 січня вони домоглися звільнення директора Коломийської гімназії Теодора Білоуса, перевівши його на вчительську роботу у Бахно під Краковом. Новий директор гімназії під різним приводом усунув багатьох талановитих українських студентів. Із шкільних звітів видно, що в 70-80 роках поступово зменшується число українських учнів. Якщо в 1877 – 1879 навчальному році вони складали біля 40 відсотків всіх студентів, то в 1881 – 1882 – 35 відсотків. Зате зросла кількість польських гімназистів.

У 70-80-х роках за гімназійною програмою учні вчили такі предмети – німецьку, латинську, польську, французьку, грецьку мову, фізику, логіку, географію, історію, математику, природознавство, психологію, релігію і співи. Українську мову вчили дуже мало. Переважали в гімназії гуманітарні дисципліни. Підручники в основному були написані німецькою і часстково польською мовами. При вивченні українськлї мови в 50-70-х роках гімназисти українці користувалися підручниками, написаними Яковом Головацьким. Це були “Граматика руського язика”, “Хрестоматия церковно-славянская и древнеруская в пользу учеников висщей гимназии ц.к. Австрийськой держави”. Користувалися учні і книгою В.Ковальського “Руська читанка для низшой гимназии”. Українську мову ввели в Коломийську гімназію лише в 1873-1874 навчальному році, починаючи з 1 класу, й в 1877 році вона стала самостійним предметом викладання.

У 60-70-х роках у Коломийській гімназії навчалися видатні письменники і художники, відомі пізніше громадські діячі – Михайло Павлик, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Ярослав Петрак, Володимир Навроцький, Остап Терлецький, Іван Плешкан, Лев Бачинський, Кирило Трильовський, Василь Костащук, Іван Чугірей та інші світочі нашої культури і науки, борці за волю і незалежність України.

При гімназії була своя бібліотека з багатим книжковим фондом на різних мовах. З української літератури тут були твори Т.Шевченка, Ю.Федьковича, Я.Головацького, І.Котляревського, І.Нечуя-Левицького та галицьких письменників.

Гімназисти-українці зазнавали часто образ та принижень. Василь Стефаник про це сказав “Гімназія, крім формального навчання і ворожого відношення до нас, українців-студентівв, нічого нам не давала”.

Як протести проти національного переслідування кращі українські студенти гімназії групувалися. Лесь Мартович і Василь Стефаник створюбть невелику бібліотеку у пиміщенні директора “Гуцульської спілки” Гіннерія Герасимовича. Вони за складені гроші купують книги, часописи, журнали, та в неділю, свята і під час літніх ферій манбрують по селах Коломийщини, Покуття, організовують читальні, читають реферати з історії України, рідної літератури, збирають усну народну творчість, етнографію ці вивчають ???.

Це не подаболось австрійсько-польській таких студентів. В силу цих умов Лесь Мартович в 1889, а Василь Стефаник у 1890 році перевилися в Дрогобицьку гімназію. На юного Сетфаника мав великий вплив гімназист Іван Плешкан. “Мені кілька місяців ??? учителя Іван Плешкан, старший гімназист з сусіднього села. Він дав мені Квітчину “Марусю”, - згадував про це в своїй автобіографії Василь Стефаник.

Уродженець села Тулова на Снятинщині Іван Плешкан писав поезії і закликав студентів у вірші “Лист до братів” до мандрівок у гори, на Гуцульщину. Таку мандрівку вони здівйснили влітку 1885 року.

У Галичині, незважаючи на германізацію, полонізацію, зростала самовідданість українців. В середині 80-х років ХІХ ст. на Галицьком у сеймі почалася боротьба за українське народне шкільництво. Народні посли підняли питання про відкриття українських гімназій в Галичині. Такі гімназії відкрились у Львові, Перемишлі. Посол Теофіл Окуневський виступив на Галицькому сеймі про відкриття української гімназії у Колоомиї.

На засіданні 3 березня 1892 року Галицький сейм схвалив пропозицію на поступовий перехід класів, починаючи з першого, на українську мову навчання при існуючій польській ??? гімназії. Відповідно до цього цісар затвердив постанову 4 вересня 1892 року. В літописі гімназії так і записано: “І справді, заходи патріотів патріотів і автономічних властей місцевих і повіту вінчались успіхом. Се бо єго цісарське і королівське Величество Цісар Франц Йосиф І ??? найвищою постановою з дня 4 вересня 1892 позволити, щоби в Коломиї основано нову державну гімназію з руською мовою викладання та, щоби введено єї в життє зразу яко рівнопорядні класи руські побіч гімназій з польською мовою викладовою”.

Дивно, що при існуючій польській гімназії мали працювати паралельні класи українською мовою