Софрон Недільський

1857-1917

перший директор Коломийської

української гімназії.

Такої пошани гідний не лише директор. А й всі професори, а саме: Лев Дольницький (географія, історія рідного краю), Михайло Іванець (українська мова), Омелян Колодницький ( Латинська мова), Євстахій Макарушка (грецькамова, каліграфія), Григорій Наливайко( Латинська мова), Юліан Насальський ( історія, географія), Іван Раковський ( математика, натуральна історія), Людвиг Сальо ( німецька мова), о.Антон Войтіховський (релігія), Антін Сєніцкий (польська мова), Іван Франчук (латинська мова), о.Микола Гриньовський (катехизм, співи), Антін Голіховський (рисунок, вчитель школи дерев’яного промислу). Ця когорта коломийської професури зуміла за період з 1900 по 1914 рік підготувала понад 500 студентів – високоосвідчених інтелігентів.

Українська гімназія в цьому часі жила повноправним національним життям. Крім обов’язкових дисциплін – латинської, грецької, німецької, польської мов, математики, студенти вчили з “надобов’язкових предметів” історію рідного краю, віхи історії Покуття, Гуцульщини, Професор Корнило Поленський, який вчив історію рідного краю, за високу фахову підготовку студентів був нагороджений золоти хрестом.

Гімназійні студенти відзначали українські національні свята, щорічні роковини Тараса Шевченка, працювали в багатьох наукових учнівських гуртках, вивчали історію України, брали активну участь у мандрівках по рідному краю, збирали усну народну творчість, етнографічні матеріали, записували коломийки, гуцульські мелодії, відзначались в спортивному напрямі, були членами “Пласту”, підтримували з ??? тодішніми діячами культури, науки, проводили з ними зустрічі під час їх переїзду через Коломию.

Багато випускників гімназії посіли видні місця в громадському житті, професійному чи науковому світі. Багато молодих людей, що закінчили Коломийську гімназію, не маючи змоги дістати відповідну до своїх студій працю, головно за польських часів, верталися на село для праці в кооперації, в “Сімоському господарстві”, “Просвіті” і “Рідній школі”.

У згаданій статті Степана Андріїшина з педантичною точністю перелічено понад 60 діячів нашої культури, науки, політичного життя, які закінчили Колоомийську українську гімназію і увійшли в літопис історії Коломиї. Церез місто Коломию, - пише він, - пройшло в українську літературу понад сотню письменників, поетів і публіцистів. В переважної більшості х них їхній шлях пройшов через Коломийську гімназію, і тільки згодом, вдже потім, у них були університети Львова, Кракова, Відня, Праги чи Берліна, це вже після того їхні прізвища стали друкуватися

Фото 4

Фото 5

фото 6

Фото 7

На першому поверсі будинку чотири кімнати займали перукарня та ресторан. У малій театральній залі відбувалися різні національні заходи, зустрічі, імпрези.

Автору цих рядків пощастило в 1956 році зустрітися із засновником Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини Володимиром Кобринським, коли відомий громадський і культурний діяч був уже на пенсії. Старенький директор розповідав про свого батька Йосафата Кобринського, що так багато дбав про піднесення культури Коломиї. "Знали б ви, паничу, — говорив він мені, — скільки праці вклав мій покійний батько у будівлю Народного дому. Я добре пам'ятаю: коли будувався цей будинок, тато кожного дня їхав до Коломиї з Мишина в справі цієї будівлі. А коли він був побудований, а це було ще за Австрії, то в Народному домі збиралася вся українська національна еліта. В кожній кімнаті хтось щось робив, там засідали кружки, там ішли репетиції хору, там засідали члени Українського Педагогічного Товариства, то сперечалися якісь партії, всюди чути було гомін. Я, тоді молодий студент, ледве чекав на ферії, щоб повернутися до Будинку і включитися в культурне життя. Скажу правду — тут пульсувало українське національне серце нашої Коломиї. І то цікаво, що в Народний дім кожного дня, а особливо у національні свята, сходилося багато жителів Покуття, а найбільше гуцулів, збиралися сюди в ярмаркові дні. Я почав записувати спомини про національний дім Коломиї, щоб залишити пам ять про нашу культуру, але час тяжкий, Бог знає, що буде з нашими скарбами музею".

Коломийська "Просвіта"

Коломийська просвітянська традиція почалася з пам'ятного 1848 року коли в місті в час "весни народів" з'явилася читальня, де українське населення могло вивчати історію рідного краю, знайомитись з художніми творами, читати першу українську галицьку газету "Зоря Галицька" (1848-1857 роки). Здається, ця читальня стала передвісником товариства "Просвіта", яке виникло через 40 років спочатку у Львові, а пізніше поширилося по всій Галичині.

Коломийська читальня існувала протягом 50-60-х років, особливо активізувала свою роботу із заснуванням в місті народовцями в 1875 році філії товариства "Просвіта".

Протягом кінця XIX - початку XX ст. члени "Просвіти дуже багато зробили у національному вихованні коломиян.

Коломийська "Просвіта" допомагала українцям відкривати очі на реакційну діяльність місцевих москвофілів, організовувала вечори пам'ятних дат, поширювала українську класичну літературу серед населення, засновувала філії свого товариства по передмістях і в навколишніх селах.

Із побудовою Народного дому в Коломиї тут зосередився весь просвітянський рух. В ньому працювали члени "Просвіти" із середмістя, українська еліта з числа гімназійних професорів, вчителів народних і професійних шкіл, частина адвокатів, священиків греко-католицької церкви і прості міщани-патріоти.

Протягом кіпця XIX - на початку XX ст. читальні "Просвіти засновувались на передмістях Коломиї і в навколишніх селах. В 1906—1907 роках така читальня працювала на Кутському передмісті — 57 членів на чолі з головою, гімназійним професором Йосифом Кузьмою. Читальня "Просвіти" діяла в Шепарівцях, мала 75 членів, Зголова - Петро Грицьків.

Передміські українські читальні "Просвіти працювали на основі затверджених статутів. Кількість їх членів зростала з кожним роком, періодично обирались голови цих освітньо-культуриих установ. У передміських філіях читалень комплектувались бібліотечні фонди з різних українських видань. Тут проводилась велика культурно-освітня робота, читались