Микола Верещинський

(1793 – 1882 рр.)

В сузір’ї славетних Галицьких просвітителів один із перших в Коломиї був Микола Верещинський. Літопис його життя як педагога і просвітителя досліджено в працях коломиян Петра Кривоносюка і Миколи Васильчука.

Ім’я М Верещинського вперше зазвучало у передмові до альманаху „Русалка Дністрова” в 1837 році, де було написано: „Поклонися Русалко низько Всечесному сподареви Николі Верещинському, що тебє звелів родитися...” таку щиру подяку висловили укладачі в передмові за матеріальну допомогу у виданні альманах славетному коломиянину Миколі Верещинському.

Народився Микола Верещинський 1793 року в Ходорові у священичій родині. Закінчивши гімназію, студіював філософію у Львівському університеті та богословіє у Відні. Вчителював у Сучаві на Буковині, а 1824 році переїхав до Коломиї і кілька десятиліть (з 1824 по 1856 рік) директорував у головній чоловічій міській школі. Саме в ці роки Микола Верещинський проявив талант педагога і просвітителя. Щаслива доля звела його із збирачем народної творчості Григорієм Ількевичем, який також прибув у Коломиї вчителювати. Два вчителі заприятелювали і посіяли в місті зерна народної просвіти. Про це писав у своїх спогадах „Пережитое и перестраданное” співавтор „Руської Трійці” Яків Головацький.

Микола Верещинський – справжній український патріот. На зорі національного пробудження він доклав своїх зусиль до розвитку просвіти, збирав спільно з фольклористом Г. Ількевичем, як писав в одному з листів Іван Вагилевич до чеха П. Шафарика, „Казки і небилиці, також обряди і поведінки народні”.

Під час зустрічі Яківа Головацького з Миколою Верещинським останній довідався про гурток Маркіяна Шашкевича і вирішив фінансово допомагати йому у виданні альманаху. Коли Якову Головацькому через серба Георгія Петровича пощастило домогтися дозволу на видання „Русалки Дністрової”, відразу виникло питання коштів. Я. Головацький просив Миколу Верещинського допомагати фінансово. „На радощах я написав листа до директора Верещинського до Коломиї, і він погодився дати 400 флорентів”, - згадував Я. Головацький.

Микола Верещинський твердо відстоював питання друкування українських творів тільки кириличним шрифтом, а не латинським, як пропанували деякі діячі культури. „Ми не будемо мати ніякого хісна, коли будемо писати латинською і тому не можемо згодитися на неї, хоча користуються нею чехи й ілірійці, котрих ми шануємо, але наслідувати не можемо”.

Напередодні революції 1848 року у Галичині українська інтелігенція була в основному зденаціоналізована, соромилася розмовляти рідною мовою, зневажливо ставилася до старовинних традицій. Проблеми національної свідомості піднімали лише подвижники. До них належав і Микола Верещинський. Не випадково він писав тоді: „Недавно я чув з уст одного нашого священика слова погоди до наших руських книжок. І таких найбільше. У смутних часах живемо. Тільки золото й почісті оплачують у нас, про правду і добро народу ніхто не журиться.”

1848 року Микола Верещинський був обраний головою Коломийської меншої Руської Ради. На перших зборах коломиян і селян округу він виголосив блискучу промову на захист політичних, економічних і культурних прав українського народу. М. Верещинський стояв біля витоків першого в Галичині Коломийського театру, сприяв організації першої в Галичині читальні „Просвіти”, був одним із засновників „Галицько-Руської Матиці”, яка виникла у Львові 1848 року.

Заслугою Миколи Верещинського було і те, що він одним з перших поставив питання про запровадження української мови у Львівському університеті. З цією метою він підготував окрему петицію і просив багатьох діячів культури підписатися під нею.

Не випадково І Франко про М. Верещинського висловлювався, що це був „один з вельми заслужених в ділі нашого народного пробудження мужів.”

Григорій Ількевич

(1803 – 1841 рр.)

Сучасником М. Верещинського і сподвижником по просвітительській діяльності в Коломиї був Григорій Ількевич. Він народився 1803 року на Львівщині в селянській сім’ї, здобув освіту у Жовкві, а в 1822 році екстерном склав іспити на народного вчителя. В 1824 році переїхав до Коломиї і став вчителем тривіальної школи. Ще навчаючись у Жовкві, почав цікавитись усною народною творчістю, етнографією.

За період перебування в Коломиї Григорій Ількевич мандрував по Коломийщині і записував фольклорні та етнографічні матеріали, частину яких передав Якову Головацькому, з яким потоваришував на початку 20-х років ХІХ. Передані останньому народні пісні були включені до „Русалки Дністрової”, через що Маркіян Шашкевич у вступі до альманаху висловився про Ількевича з подякою, зауваживши, що збирачі народної творчості „пристроїли піснями народними і старовиною „Русалку Дністрову”.

Дружба М. Верещинського і Г. Ількевича була тривалою і корисною у популяризації народної творчості. Не випадково Якову Головацькому, коли він збирався у мандрівку на Покуття, порадили знайти в Коломиї вчителя Григорія Ількевича – збирача народної словесності. Яків Головацький у спогадах „Пережите й переболіле” писав: „Нарешті я дійшов до Коломиї, головного міста Покуття, до якого я жадно спішив. Мені сказали ще у Львові, що в Коломиї живе вчитель Григорій Ількевич, який збирає українські народні пісні”. Останній познайомив його з Миколою Верещинським і між ними зав’язалася щира дружба.

Під впливом Миколи Верещинського Григорій Ількевич постійно збирав усну народну творчість Коломийщини – перекази, легенди, пісні, забобони, приповідки – і почав укладати їх в окремий збірник. Цю роботу він продовжував і після переїзду до Городенки. На основі цих матеріалів фольклорист Ількевич написав декілька статей: „Забобони, що існують між простим народом у Галичині” (1836), „Про українську міфологію відповідно до народних переказів” (1839), „Звичаї народу на Волині” (1840).

Найбільшою його публікацією є збірка „Галицькі приповідки й загадки, зібрані Григорієм Ількевичем”. Коли збірка була