З того часу місяць за місяцем, рік за роком виходили з білоусівських друкарень часописи, журнали, та інші періодичні видання. За підрахунками дослідників, з 1865 по 1912 рік було опубліковано 500 книг і брошур.

За наведеними у брошурі Миколи Савчука даними, в Коломиї видавалися з 1865 по 1916 роки понад два десятки газет.

У період ЗУНРу виходили в Коломиї такі українські газети: „Покутський вісник” (1918-1919), „Новини” (1919), „Громадський голос” (1919), „Учительський голос” (1919), „Січовий голос” (1919). У них публікувалися різні матеріали – економічні і політичні, художні твори письменників, статті вчителів на педагогічні теми, господарські поради, селянські вісті. На сторінках часописів читачі могли познайомитися з класичними творами таких українських письменників як Тарас Шевченко, Юрій Федькович, Іван Франко та інших. Цікаво, що в коломийській газеті „Голос народний” за 1867 рік був опублікований вірш-буклет „На пам’ятку шестих роковин смерти славного нашого батька Кобзаря Тараса Шевченка”.

Другим відомим книговидавцем був Яків Оренштайн. В 1909 році він заснував в Коломиї видавництво „Галицька накладня”. В ньому на початку ХХ століття видавались твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша. Як пишуть дослідники, всі книги з української і світової літератури видавалися під назвою „Загальна бібліотека”. У післямові до першої виданої книги Богдана Лепкого „Начерк історії української літератури (До нападу татар)” видавець Яків Оренштайн писав: „Гадка Загальної бібліотеки виринула в кружку тутейших українців, щирих прихильників рідної культури, а нам припала честь перевести тую гадку в дію.”

Я. Оренштайн обіцяв, що його видавництво опублікує багато книг з метою популяризації літератури серед народу. Він був переконаний, що в цьому йому допоможуть вчені міста, маючи на думці вчителів української державної гімназії. Було видано серію томів художньої прози українських письменників і деякі літературознавчі дослідження. У „Загальній бібліотеці” Якова Оренштайна на початку ХХ століття вийшло друком 60 книг.

???

переважної більшості видань дбали , насамперед, про політичну, економічну й культурну просвіту народу, орієнтували його на кращі світові набутки в різних галузях, формували національний світогляд, підводили думку своїх читачів-краян до необхідності здобути і побудувати вільну українську державу.”

Жіночий рух і Коломия

В другій половині ХІХ століття зародилися в Галичині жіночі організації. Вони стали зародками жіночого руху. Вже на сторінках „Зорі Галицької” жінки піднімали голос за жіночі права.

Опираючись на Віденське товариство „Січ”, Наталія Кобринська та її подруги провели в 1884 році у Коломиї перше Студентське віче, на якому піднімали питання про роль жінки в суспільному розвитку. В ньому брав участь молодий Іван Франко.

Велике значення для розвитку жіночого руху в Коломиї мало утворення тут передовими жінками „Руського жіночого гуртка”.

У 20-30-х роках ХХ століття в Коломиї бурхливо розвиваються жіночі організації під впливом славнозвісної діячки Олени Киселевської. Журнал „Жіноча доля” згуртував довкола себе всю жіночу громаду Коломиї та Коломийщини.

Народний дім у Коломиї

Бурхливе зростання самосвідомості українського населення Коломиї в ХІХ столітті викликане розвитком освіти, невтомною громадсько-культурною діяльністю місцевих просвітителів, розвитком літературно-мистецьких і театрально-музичних процесів, утворенням різних українських товариств. Виникло питання про необхідність створення об’єднуючого центру, де б могла збиратися вся передова коломийська українська інтелігенція.

На різних засіданнях українських товариств передові діячі коломийської культури неодноразово висловлювались про потребу заснування Народного дому. Цю патріотичну ідею підхопив активний просвітитель, громадсько-культурний діяч о. Йосафат Кобринський, який на кінець ХІХ століття був широко відомим патріотом не лише в Коломиї, але і за її межами. Він по праву вважається засновником Народного дому в Коломиї.

Побудова Народного дому в Коломиї має цікаву історію. Про це детально розповів у своїй статті довголітній працівник Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини Любомир Кречковський. „Національна свідомість, - писав він, - та культура населення Галичини, яке опинилося під пануванням Австро-Угорщини, почали набирати сили, швидко зростати. Ідея побудови Народного дому в Коломиї для розвитку краю, поширення освіти, розвитку рільництва, ремесла та усіх галузей економіки простежується ще в протоколі загальних зборів передової інтелігенції Коломиї 9 червня 1887 року”.

Відомо, що в 1880 році в Коломиї експонувалась етнографічна виставка, на якій, за ініціативою Йосафата Кобринського, було зібрано 650 золотих ринських на побудову Народного дому. Під цю новобудову закуплено площу в центрі міста. Михайло Білоус у своїй розвідці, присвяченій Йосафату Кобринському, посилається на газету „Рада”, яка в 1928 році писала: „Ще в 1880 році, коли українське життя почало набирати сили, свідомість усього громадянства стала швидко підніматись, найшлися люди, які, розуміючи вагу цієї справи, стали запопадливо збирати гроші на фонд Народного дому в Коломиї. Зібрано гроші, закуплено в найкращій частині міста площу і доки що вибудовано на одній її половині великий двоповерховий дім, а на другій половині площі мала бути пізніше після плану добудована тетральна саля”.

Фото № 6