В розмовній мові еквівалентності відповідає сполучник «якщо і тільки якщо..., то» і його синоніми «тоді і тільки тоді, коли», «лише», «лише тільки», «якщо..., то» тощо, якими позначається взаємозумовленість, взаємовідповідність предметів і явищ дійсності.

Еквівалентність прийнято позначати знаком -. Вираження p-q слід читати: «р, якщо і тільки якщо q».

Судження еквівалентності р-q має те ж логічне значення, що і вираження (р>q) /\ (q>p).

Ця властивість суджень еквівалентності часто використовується в процесах доведення.

Таким чином, істинне судження еквівалентності зі зв'язаними за змістом членами дозволяє виразити умову, одночасно достатньою і необхідною для виникнення події або явища. Перший член кон’юнкції (p>q) /\ (q>p) виражає, що р є достатньою умовою для q, a q є необхідною умовою для р, другий член цієї кон’юнкції виражає те, що q є достатньою умовою для р, а р є необхідною умовою для q. Іншими словами, р є достатньою і необхідною умовою для q, a q є достатньою і необхідною умовою для р. Наприклад, у судженні «Дві прямі рівнобіжні тоді і тільки тоді, коли вони перпендикулярні до третьої прямої», що відображає взаємозумовленість двох фактів, перший факт є достатньою і необхідною умовою для наявності другого, як і другий є достатньою і необхідною умовою для першого.

ВИСНОВКИ

На завершення слід звернути увагу на те, що за допомогою розглянутих зв’язків і заперечення можуть бути утворені складні судження, що складаються з більш ніж двох простих суджень. Наприклад, судження «Якщо під час літніх канікул ми поїдемо в Київ і в нас буде досить часу, то ми відвідаємо Києво-Печерську Лавру» складається з трьох суджень, для з'єднання яких у складне використовуються кон’юнкція та імплікація.

Судження «Гроші одержиш тоді і тільки тоді, коли виконаєш частково або повністю роботу і покращиш якість товару» складається з чотирьох простих суджень, з'єднаних за допомогою диз'юнкції, кон’юнкції та еквівалентності. Перше судження є імплікацією, передуючим членом (антецедентом) якої виступає, в свою чергу, складне (кон’юнктивне) судження. Друге судження – судження еквівалентності, причому один з його членів є судженням досить складної конструкції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Гетманова А.Д. Логика. - М., 1995.

Гжегорчик А. Популярная логика. - М., 1979.

Зегет В. Элементарная логика. - М., 1985.

Ивин А.А. Строгий мир логики. - М., 1988.

Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. -М., 1990.

Ивлев Ю.В. Логика. - М., 1994.

Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. - М., 1995.

Конверський А.Є. Логіка. – Київ, 1999.

Конверский А.Е. Теория и ее обоснование. – К., 2000.

Логика. - Минск, 1974.

Руденко К.Ф. Логіка. - Київ, 1976.

Свинцов В.И. Логика. - М., 1987.

Формальная логика. - Ленинград, 1977.

Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. - Київ, 1995.