Висловлю парадоксальну думку — авторів такого визначення не можна звинувачувати в антидемократичних настроях. Насправді вони виявилися заручниками свого підходу, в основу якого покладене поняття «інформаційний суверенітет». А «будували» це поняття (а звідси і весь законопроект) за аналогією з територіальним суверенітетом. Але в часи демократизації, найширшого впровадження сучасних інформаційних технологій дуже проблематично говорити про інформаційний суверенітет у змісті територіального, тобто — у змісті недоторканності кордонів, неприпустимості домагань на територію і т.п. Але що ж робити? Адже насправді існує цілий комплекс інформаційних погроз, починаючи від відсутності чіткої, яскравої ідентифікації України у світовому інформаційному просторі і закінчуючи проблемами несанкціонованого розголошення персональних даних наших громадян. А реалізація цих погроз завдає шкоди і громадянам, і державі, і суспільству в цілому. Тоді про це і треба говорити — про інформаційну безпеку громадян, суспільства і держави. Саме відносини, пов'язані з забезпеченням інформаційної безпеки, як гранично важливі сьогодні для суспільства і держави, і мають потребу в найшвидшій законодавчій регламентації. Насамперед, мова йде про забезпечення законодавчого захисту прав і інтересів усіх суб'єктів інформаційних відносин. Грамотно формулюючи комплекс погроз, обґрунтовано визначаючи пріоритети, можна з позицій забезпечення інформаційної безпеки гармонійно вирішити позначені в запропонованому законопроекті проблеми й уникнути при цьому зайвих державній регламентацій [61]. У демократичному суспільстві повинен панувати один з концептуальних принципів — усі суб'єкти інформаційної діяльності повинні мати право на одержання повної, достовірної, своєчасної інформації.

Кілька слів про інформаційний простір. Коли ми говоримо про водний чи повітряний простір, те самим природним чином маємо на увазі деяке середовище, заповнене відповідно водою чи повітрям. Використовуючи цю аналогію, одержимо наступне визначення: інформаційний простір — це середовище, у якому здійснюється формування, збір, збереження і поширення інформації. А інформаційний простір України — це те, на яке поширюється її юрисдикція. Очевидні переваги такого визначення інформаційного простору. Воно охоплює усі види суб'єктів, як нині відомі, так і ті які з'являться в майбутньому, а також будь-яку інформацію в будь-якому виді. Сьогодні інформаційна сфера, як жодна інша, розвивається гранично динамічно і, в основному, на засадах самоорганізації. Технічний прогрес каталізує поява все нових і нових організаційних форм інформаційної взаємодії. Тому таке визначення інформаційного простору не зажадає перманентної корекції закону. Крім того, воно дозволяє природним образом охопити як єдине ціле й інформаційні ресурси, і інформаційну інфраструктуру, і навіть такий природний ресурс, як частотний [50,60].

ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ІНФОРМАЦІЮ» ЯК ФУНДАМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Після здобуття Україною незалежності постало питання її інформаційного суверенітету. І розуміючи, що інформаційна складова є дуже важливою для повної незалежності країни ще у 1992 році було ухвалено Закон України “Про інформацію” [5]. В загальних положеннях цього закону викладено основні концептуальні питання щодо законодавчого трактування таких основоположних питань в інформаційній сфері, як право громадян на інформацію, викладено мету і задачі Закону, дано визначення інформації та зазначено основні принципи інформаційних відносин та ін. Також тут вказуються суб’єкти та об’єкти інформаційних правовідносин. Витяг з загальних положень Закону України “Про інформацію” наводиться нижче:

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про інформацію

Дійсний Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України й Акті проголошення її незалежності, Закон затверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в області інформації.

Р о з д і л 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

С т а т т я 1. Визначення інформації

Під інформацією дійсний Закон розуміє документовані чи привселюдно оголошені зведення про події і явища, що відбуваються в суспільстві. державі і навколишньому природному середовищі.

Стаття 2. Мета і задачі Закону

Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення і збереження інформації, закріплює право власності на інформацію у всіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації і забезпечує її охорону, захищає особистість і суспільство від помилкової інформації.

Стаття З. Сфера чинності Закону

Чинність дійсного Закону поширюється на інформаційні відносини, що виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні і збереженні інформації.

С т а т т я 4. Законодавство про інформацію

Законодавство України про інформацію складають Конституція України, дійсний Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, формах і засобах інформації, міжнародні договори й угоди, ратифіковані Україною, принципи і норми міжнародного права.

С т а т т я 5. Основні принципи інформаційних відносин

Основними принципами інформаційних відносин є:

С т а т т я 6. Державна інформаційна політика

Державна інформаційна політика - це сукупність основних напрямків і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню і збереженню інформації.

Головними напрямками і способами державної інформаційної політики є: