національних систем і мереж інформації;
зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності;
забезпечення ефективного використання інформації;
сприяння постійному відновленню, збагаченню і збереженню національних інформаційних ресурсів;
створення загальної системи охорони інформації;
сприяння міжнародному співробітництву в області інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.
Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи державної влади загальної компетенції , а також відповідні органи спеціальної компетенції.
С т а т т я 7. Суб'єкти інформаційних відносин
Суб'єктами інформаційних відносин є:
громадяни України;
юридичні особи;
держава.
Суб'єктами інформаційних відносин у відповідності з дійсним Законом можуть бути також інші держави, їхні громадяни і юридичні особи, міжнародні організації й особи без громадянства.
С т а т т я 8. Об'єкти інформаційних відносин
Об'єктами інформаційних відносин є документована чи привселюдно оголошувана інформація про події і явища в області політики, економіки, культури, а також у соціальній, екологічній, міжнародній і іншій сферах.
С т а т т я 9. Право на інформацію
Усі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення і збереження зведень, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, воль і законних інтересів, здійснення задач і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати суспільні, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні й інші права, волі і законні інтереси інших громадян, права й інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, що стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
С т а т ь я 10. Гарантії права на інформацію
Право на інформацію забезпечується:
обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність і прийняті рішення;
створенням у державних органах спеціальних інформаційних чи служб систем, що забезпечують у встановленому порядку доступ до інформації;
вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;
обмеження цього доступу обумовлюються лише специфікою цінностей і особливих умов їхньої схоронності, обумовленими законодавством;
створенням механізму здійснення права на інформацію;
здійсненням державного контролю за дотриманням законодавства про інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
С т а т т я 11. Мова інформації
Мова інформації визначається Законом "Про мови в Україні", іншими законодавчими актами України в цій області, міжнародними договорами й угодами, ратифікованими Україною.
Також у цьому Законі України позначено напрямки інформаційної діяльності, поділено інформацію на різновиди: юридичну, соціологічну, економічну тощо. Також регламентовано діяльність інформаційних утворень, проведення наукової діяльності в сфері інформації.
3. ІНФОРМАЦІЙНА ЗБРОЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ІНФОРМАЦІЙНУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ
3.1. ПОНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ
Отже, інформаційна безпека держави та правові механізми її забезпечення починають відігравати основну роль у сучасному світі, гідне місце у якому прагне зайняти й Україна. Ми декларуємо пріоритет захисту права громадян, суспільства і держави в інформаційному просторі України. І вважаємо, що воно може бути реалізоване тільки тоді, коли буде забезпечена інформаційна безпека кожного з названої тріади [1]. Тоді — що ж таке «інформаційна безпека»? Інформаційна безпека — це такий стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, при якому зводиться до мінімуму нанесення збитків через неповноту, несвоєчасність і невірогідність інформації чи негативного інформаційного впливу, через негативні наслідки функціонування інформаційних технологій, а також через несанкціоноване поширення інформації [5,7,12]. Таким чином, якщо наноситься збиток у результаті недосконалості інформаційних взаємин, використання неякісної інформації і т.п., то це свідчить про порушення чиїхось прав і інтересів, про зниження інформаційної безпеки. Таке визначення дозволяє самим природним чином розглядати як невирішені проблеми інформаційної безпеки у наступному:
недосконалість інформаційної політики і політики інформаційної безпеки держави;
недосконалість нормативно-правової бази в області інформаційних відносин і інформаційної безпеки;
нерозвиненість інформаційної інфраструктури держави;
введення іноземними державами обмежень стосовно України на поширення інформації й одержання нових інформаційних технологій;
протиправну діяльність посадових осіб, різних формувань і груп у сфері інформаційних інтересів громадян і держави;
недосконалість державної системи забезпечення інформаційної безпеки;
можливість виникнення позаштатних, непередбачених ситуацій у системах, процесах, що базуються на використанні інформаційних технологій і т.п.
Доступ до інформації є важливою частиною для сучасної людини. Сучасне суспільство у будь-якій державі просто не може жити без новин, що отримують з газет, журналів, радіо, телебачення, глобальної мережі Інтернет [8].
Найбільш залежною нинішня людина стала від телебачення, без якого не може прожити і дня [15]. Звідки у телебачення така сила в маніпулюванні свідомості людини. Відповідь на це питання дає політолог С. Кара-Мурза : “Перша важлива властивість телебачення – його “заспокоюючий ефект”, що забезпечує пасивність сприйняття. Ваш мозок працює у ні до чого не забов’язуючому напрямку ”.
У міжнародній інформаційній політиці телебачення стало головним засобом проникнення США (перш за все, хоча й не тільки) в інформаційне середовище інших країн з метою впливу на суспільну свідомість у своїх інтересах [1]. Нові технічні засоби та нові принципи міжнародного права ускладнюють створення “залізних завісів” для захисту своїх громадян. Ось як дослідник Г. Шиллер оцінює такий постулат : “Для успішного проникнення держава, що хоче зайняти панівне становище, повинна захопити засоби масової інформації” [26].
3.2. ВПЛИВ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЗБРОЇ
До інформаційної зброї належать засоби знищення, перекручення або розкрадання інформаційних масивів; засоби подолання систем захисту; засоби обмеження законних користувачів; засоби дезорганізації роботи технічних пристроїв, комп’ютерних систем.
В розвинутих країнах інформаційна зброя стала однією з головних складових військового потенціалу, яка дозволяє перемагати у локальних конфліктах чи розв'язувати військові конфлікти зовсім без використання збройних сил. Не дивно, що у стратегії національної безпеки США для нового століття