інформаційна війна розглядається серед головних загроз національним інтересам США [7].
Але багато чого залежить від рівня технічної оснащеності країн та рівня їх інформатизації. Наприклад, для середнього американця комп’ютер обійдеться в розмірі місячної зарплати, а робітнику з Бангладеш прийдеться заробляти на нього 8 років. Комп’ютер за 500 доларів в Україні зі середньою заробітною платою в 280-300 гривень можна придбати за півтора роки але не витрачаючи при цьому гроші на харчування! Рівень доступу до глобальної мережі гранично нерівномірний в сьогоднішньому світі. В деяких країнах Африки ціна доступу в Інтернет – 100 доларів США, в самих Сполучених Штатах – 10, в Україні – в середньому 30 доларів.
В одній чверті країн до сих пір немає хоча б одного телефону на 100 чоловік. Можна тільки гадати, яким чином цих країн отримують інформацію і наскільки вона достовірна. Однак вони не так піддані маніпуляції, як людина заходу, що звикла до обов’язкової подачі новин. З приходом нового століття стає більш ясним той факт, що в ньому головним джерелом інформації, формою зв’язку, а також ареною інформаційних битв стане якраз Інтернет, що набирає все більшу кількість своїх користувачів. Так, щоб завоювати 50-ти мільйонну аудиторію радіо знадобилося 38 років, телебаченню – 13, Інтернет - всього 4 роки. Якщо в 1998 році в світі нараховувалося 143 мільйони користувачів Інтернет, то в 2001 році “всесвітнім павутинням” користувалося вже 700 мільйонів чоловік. Сухі цифри кажуть самі за себе.
З появою транснаціональних корпорацій міжнародні конфлікти в значній мірі переміщуються з рівня боротьби між країнами за територіальні володіння на рівень боротьби компаній за долю на міжнародних ринках.
Компанії України, вийшовши на міжнародні ринки, стали реальними конкурентами багатьох “капіталістичних акул” Заходу. Тому останні за допомогою міжнародних організацій та свого лобі в пресі здійснюють спроби витіснити перших зі світових ринків, іноді не обмежуючись політичними ярликами, якими наділяються країни-суперниці (наприклад, “країна, що не позбавилась тоталітарного минулого” та ін.).
Перед підписанням контрактів українськими підприємствами на поставку зброї чи надання військово-технічних послуг в зарубіжних засобах масової інформації раптом починаються масові компанії по звинуваченню України в поставках зброї в "гарячі точки“: танки та літаки в Уганду, гелікоптери та стрілецьку зброю в Сьєра-Леоне, літаки – Уніта, систему протиповітряної оборони “Кольчуга” - в Ірак. Так, для прикладу, арабський щоденник “А-Шарк аль-Арсват” стверджує, що США активно слідкують за каналом витікання урану та плутонію з України. За даними арабської газети, радіоактивні матеріали проходять через територію Болгарії та Туреччини. Американці дізналися про існування цього каналу після арешту болгарською владою турецького громадянина, що був затриманий при перетині кордону з радіоактивними матеріалами. Як повідомило болгарське джерело газеті, що радіоактивна речовина придатна для виготовлення атомної зброї та має російське походження[14,23].
Цією статтею, по суті, наноситься удар по престижу торгівельним суперникам Сполучених Штатів – як “головному ворогу демократії” – Іраку, так і “не зовсім благонадійним” – Болгарії, Україні, Росії. А арабська газета є прикриттям економічних інтересів США, так як останні фактично контролюють хазяїв щоденника – нафтократів Аравії.
Програш в тій чи іншій інформаційній війні дорого коштує Україні. Для прикладу, потужна інформаційна кампанія серед країн-покупців зброї, що була направлена проти українських товарів, коштувала Україні того, що в 2000 році Україна продала озброєнь на 400-500 мільйонів доларів, що зовсім не задовольняє українських виробників зброї. Разом з тим, за даними видання Janes Defence Weekly, експорт з Росії озброєнь в 2000 році складав 4,15 мільярди доларів, що на 22 проценти більше, ніж в 1999 році. Таке зростання російського експорту зумовлене потужною пропагандистською кампанією “Россвооружения”. Однак проти України зарубіжними засобами масової інформації ведеться війна не тільки в області вітчизняного ВПК. Наприклад, для американських виробників компакт-дисків, що є монополістами на світовому ринку, українські конкуренти стали просто "більмом на оці". Цинічно заявляючи про “порушення їх прав українськими виробниками”, вони оголосили останнім явно жорстку інформаційну війну. Під лозунгом боротьби з піратством в сфері інтелектуальної власності робиться все, щоб не впустити українського товаровиробника на міжнародні ринки.
До інформаційної зброї належать :
засоби знищення, перекручення або розкрадання інформаційних масивів;
засоби подолання систем захисту;
засоби обмеження доступу законних користувачів;
засоби дезорганізації роботи технічних пристроїв, комп’ютерних систем.
До атакуючої інформаційної зброї належать :
комп’ютерні віруси, які мають можливість розмножуватися, впроваджуватися у програми, передаватися по лініях зв’язку, мережах передавання даних, виводити з дії системи управління і т.п.;
“логічні бомби” – програмно закладені пристрої, які заздалегідь впроваджують у інформаційно-керуючі центри військової або громадської інфраструктури, щоб по сигналу або в установлений час привести їх у дію;
засоби подавлення інформаційного обміну у телекомунікаційних мережах;
фальсифікація інформації у каналах державного та військового управління;
засоби нейтралізації тестових програм;
різного роду помилки, цілеспрямовано введені у програмне забезпечення об’єкту.
В парламенті та уряді України досить довго йдуть дебати відносно визначення поняття “інформаційна загроза” і методів захисту держави від неї. І ось якої сформульованості цього поняття дотримуються представники Департаменту Спеціальних Телекомунікаційних Систем і Захисту Інформації Служби Безпеки України.
Під поняттям “інформаційна загроза” мається на увазі :
руйнування національного інформаційного простору;
нав’язування особистості, суспільству (шляхом інформаційного впливу на свідомість, підсвідомість) очікуваних для іншої сторони рішень у життєво важливих сферах суспільної та державної діяльності;
використання ЗМІ з позицій, які суперечать інтересам громадян, організацій і держави, маніпулювання інформацією (дезінформація, приховування або спотворення інформації);
витік інформації, яка містить державну або іншу передбачену законом таємницю, а також конфіденційної інформації;
розв’язання інформаційного протистояння