Один з батьків “холодної війни” Джон Фостер Даллес у свій час сказав : “Якщо б я повинен був обрати принцип зовнішньої політики і ніякий інший, я проголосив би таким принципом вільний потік інформації” [12]. Вже не один рік не вщухають дискусії фахівців щодо нинішніх тенденцій розвитку інформаційно-психологічних технологій, за допомогою яких ворогуючі сторони борються одна з одною в тому чи іншому збройному протистоянні. При цьому зазвичай розглядаються конкретні приклади останніх регіональних конфліктів, коли трапляються випадки як вдалого, так і не зовсім застосування так званої інформаційної зброї [35, 41].

При аналізі вищезазначених загроз потрібно враховувати ряд факторів. Якщо ще донедавна такі поняття, як інформаційна війна відносилися тільки до військово-політичної сфери, їхні механізми розпочинали діяти лише в передкризовий та кризовий (воєнний) періоди, то тепер зроблено кроки в бік усвідомлення необхідності впровадження системи постійного пропагандистського впливу чи психологічної боротьби [41, 58]. Можна навести приклад, яких зараз активно обговорюється в засобах масової інформації, щодо продажу Україною Іраку радарної системи протиповітряної оборони “Кольчуга”.

4. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ІНФОРМАЦІЙНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ

4.1. ТЕЛЕБАЧЕННЯ ЯК ЗАСІБ ВПЛИВУ НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ДЕРЖАВИ

В міжнародній політиці телебачення стало головним засобом проникнення США (і не тільки) в інформаційний простір інших країн з метою впливу на суспільну свідомість в своїх інтересах. Нові технічні засоби і нові принципи міжнародного права ускладнюють створення “залізних завіс” для захисту свідомості своїх громадян.

Цікаво, що ряд політиків та вчених країн Латинської Америки підкреслюють, що, наприклад, американізація їх ЗМІ проходить не стільки в результаті “вторгнення”, скільки за ініціативою правлячих класів самої країни. Ці класи прагнуть “увійти в цивілізацію”, і необхідною умовою для цього є підрив національної культури, яка завжди цьому опирається.

Технічна якість американських програм, значні зусилля психологів по їх “підготовці до смаку та комплексів конкретного глядача” роблять їх ходовим товаром, так що “людина маси” всіх країн світу сьогодні буде вважати себе обділеною та пригніченою, якщо б раптом її відлучать від доступу цієї телепродукції. Користуючись цим, ті ж США добиваються укладання угод, за якими продукція, що експортується, йде в “пакеті” – без права відбору. Таким чином, країни-імпортери не мають можливості відсіювати повідомлення з сильним маніпулятивним впливом і іноді навіть з впливом, який м’яко кажучи, суперечить інтересам країни. Про масштаби експорту можна судити хоча б по Латинській Америці, в країни якої США поставляють по 150 тисяч програм щорічно. Ці програми складають 40-90 процентів національного телебачення (достатньо сказати, що об’єм інформаційних повідомлень про життя США набагато перевищує об’єм інформаційних повідомлень про життя самої країни). Як наслідки такої інформаційної експансії руйнуються національна культура та традиції, країна несе великі матеріальні та духовні збитки, уряд досить швидко може втратити довіру, якщо на це натякнуть улюблені ТВ.

Одним з самих досконалих засобів інформаційних війн для Заходу є, для прикладу, дітище телемагната Теда Тернера – телекомпанія Сі-Ен-Ен, яка зробила істинну революцію в постановці блоку новин. Програми гранично спрощені і складені таким чином, що обиватель не сумнівається в достовірності і правильності поданої йому інформації. При цьому новини подаються супероперативно, істотно випереджаючи в часі інші телекомпанії. Кажуть, що про події компанії американських військ в Гаїті в 1995 році президент США першим дізнавався не від генералів, а з блоку новин Сі-Ен-Ен. Ця компанія обрушує на глядача шквал інформації, в шумі новин непомітно подає потрібне трактування події, так що який-небудь пересічний бразильський громадянин не має ні хвилини на роздуми – приходиться проковтнути черговий пакет “сенсацій”. Якщо ж виважено приглянутись до такої подачі інформації, то все стане зрозумілим [14, 23].

Здобуття Україною незалежності потребує досконалого вивчення саме питань інформаційної безпеки та протидії маніпулятивному впливу в інформаційному просторі для ефективного функціонування держави.

4.2. ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА І ЗМІ

Видима, відсутність чіткої, науково обґрунтованої інформаційної політики в державі (наслідком чого є недосконалість нормативно-правової бази) і привело до того, майже критичного стану засобів масової інформації, що ми зараз спостерігаємо. Освітній і культурний рівень населення в нашій країні дуже високий. Пряме свідчення тому — найвища концентрація в Україні, із усіх країн колишнього Союзу, високотехнологічних виробництв, науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів. При цьому, аналіз багатьох українських ЗМІ показує, що їхній зміст не відповідає потребам наших громадян. Невисокий професійний і художній рівень, низька інформативна якість великої кількості матеріалів приводять до декількох негативних наслідків. По-перше, не задовольняються інформаційні потреби наших громадян у результаті діяльності вітчизняних засобів масової інформації. Тому, по-друге, як джерела інформації використовуються більш професійні засоби масової інформації закордонного походження. На тлі необхідності національного і державного відродження останній фактор є досить загрозливим.

Тональність і емоційне фарбування більшості публікацій і передач приводять до думки про те, що в силу тих чи інших причин відбувається різко негативне соціально-психологічне орієнтування населення. Гранично важко займатися творчою діяльністю, бути просто оптимістом в умовах щоденного тиску потоку інформації про те, що в нас усі погано, що ми — народ без національної ідеї, що в нас загублені сімейні і людські цінності, що ми останні чи передостанні в різних рейтингах і т.д. і т.п. Ніхто не говорить, що не треба писати про недоліки. Це необхідно робити. Але адже якщо Ваша дитина упала і забруднила коліно,