Відбувається швидке опитування ряду депутатів, що представляють різні політичні плини і формування. Глядач має можливість динамічно одержати зріз думок, але не завжди встигає сформулювати своє. Найчастіше журналіст уже встигає це зробити за нього. Чому це буває найчастіше саме при висвітленні роботи парламенту? Видимо, усі просто — усі цікавлячі обличчя в момент підготовки матеріалу зібрані під одним дахом і їх досить просто відзняти. А з іншого боку, депутат — це публічний політик, він не цурається камери і з задоволенням висловлює свою точку зору. До речі, цікава деталь. У ході дискусії з проблем телебачення з французькими фахівцями, вони наше слово «інформація» сприймали як «новини». Може бути, це був такий переклад, а може бути, у цьому закладений більший зміст? Як би те ні було, а телебачення в Україні повинне грати свою соціальну роль і бути не засобом маніпулювання свідомістю населення, а засобом його інформування. Необхідно створити такі умови в країні, які б сприяли появі реально незалежного, об'єктивного телебачення. Телебачення, що не служило би засобом зведення рахунків і засобом формування думки населення. До речі, було б корисним, прийняти в парламенті закон під умовною назвою «Право сказати слово останнім». Ідея цього закону полягає в наступному. Якщо тільки в засобі масової інформації ( чи друкованому, чи електронному) буде йти мова про непорядний, на думку автора, учинках деякої персони, то цій персоні в обов'язковому порядку повинна пропонуватися можливість висловити свою думку, що повинне міститися поруч із критичним чи матеріалом за ним. Напевно, подібний закон істотно скоротив би кількість так званих «викривальних» публікацій. Для забезпечення права суб'єктів інформаційної діяльності на своєчасне одержання достовірної, повної інформації необхідне створення в країні широкодоступної, широко функціонуючої (з погляду сучасних споживчих якостей), надійно функціонуючої системи зв'язку. Відсутність такої сьогодні приводить до того, що багато хто з нас гають час, нерви, нарешті, гроші через те, що чогось вчасно чи не довідалися щось не встигли повідомити. Не говорячи вже про державу. Іншими словами, через недосконалість систем зв'язку суб'єктам інформаційної діяльності постійно наноситься той чи інший збиток. Отже, проблема створення сучасної системи зв'язку в країні — це проблема інформаційної безпеки. Безсумнівно, до інформаційної безпеки однозначно відносяться і проблема живучості системи зв'язку в державі за умови застосування різнорідних закордонних зв'язних і телекомунікаційних технологій, і проблема оптимальної побудови мережі зв'язку в країні. Система зв'язку виявляється необхідною, але не достатньою умовою для можливості реалізації права громадян на інформацію. Не до всього інформаційного ресурсу, наприклад, Центральної наукової бібліотеки ім. Вернадского (і не тільки цієї бібліотеки) можна здійснити дистанційний доступ за допомогою сучасних інформаційних технологій. З заздрістю довідаєшся, що переважна більшість західних університетів, бібліотек, інших інформаційних джерел дають можливість своїм абонентам знайомитися зі своїми інформаційними ресурсами в електронному виді за допомогою комп'ютерних мереж, у т.ч. глобальних, типу Інтернет. У нас вже з'являються організації, що готові надавати таку можливість, але це — крапля в морі. Необхідна величезна, кропітка робота по підготовці відповідним чином інформаційних ресурсів інститутів, установ, бібліотек, музеїв, архівів і т.п., щоб здійснити можливість дистанційного доступу до них за допомогою сучасних інформаційних технологій.

Інформаційний ресурс у державі повинний мати статус стратегічного з усіма наслідками, що звідси випливають, для його поповнення і збереження. Для цього потрібно почати планомірне створення Національної системи інформаційних ресурсів шляхом поступового перетворення різноманітних інформаційних продуктів у вид, зручний для електронного використання, збереження і передачі. По суті справи, це повинен бути розподілений банк даних і знань по різних галузях виробництва, науки, культури, утворення і т.д. Для того, щоб мати в майбутньому можливість орієнтуватися в цьому морі інформаційних ресурсів, із самого початку треба організувати централізовану реєстрацію місця перебування конкретних інформаційних продуктів.

5.1. ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Не менш важливим для підвищення інформаційної безпеки є найширше впровадження сучасних інформаційних технологій. Зараз немає обмежень на ввіз новітніх технологій і комп'ютерної техніки, нам доступні практично всі останні досягнення в цій області. Але практичне їхнє впровадження здатне створити деякі колізії.

Обговорення проблеми, що почалося, впровадження в нашій країні електронної комерції має дуже актуальне значення не тільки з позицій інформаційної безпеки, але і з економічної. Особливо, з урахуванням наявних ініціатив про безмитність такої комерції, що висуваються з метою стимулювання розвитку цього, безумовно, прогресивного способу ведення бізнесу. Уявимо собі, що може відбутися, якщо сьогодні дати можливість електронної комерції, у її найпростішої частини — торгівлі, проникнути на наш ринок.
В електронній комерції продавець несе великі витрати: він вкладає кошти в розробку відповідної інформаційної технології, інфраструктури і багато чого іншого. Тільки так можна втягнути в процес електронної комерції покупця, з найменшими з його, покупця, сторони витратами і максимальними для нього зручностями. Оскільки Захід почав впровадження електронної комерції кілька років назад, те там велика кількість виробників і, звичайно, ще більша кількість торгуючих організацій уже зараз мають можливість переходити на таку технологію. Для споживача, покупця досить мати комп'ютер і можливість приєднання до мережі Інтернет, що вже зараз в Україні не представляє проблем. Отже, «перерізали стрічечку» і в Україні почалася міжнародна електронна комерція. Усі ми одержуємо можливість не виходячи з будинку «відвідати» за допомогою комп'ютерних