Цікавим є те, що в цьому документі визначені нові, нестандартні підходи до інформаційної діяльності, і вона поставлена в один ряд з іншими головними чинниками, котрі мають неабияке значення для підтримання національної безпеки нашої держави. Так, у третьому розділі Концепції говориться, що серед можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері є:

Усе це викликає необхідність чітко визначити основні напрямки та механізми інформаційних протидій. Тому в Концепції (IV розділ) основними напрямками державної політики національної безпеки України в інформаційному просторі визначені:

6.2. РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У БЕЗПЕЦІ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

Щоб наші національні засоби масової інформації краще виконували свою суспільну місію щодо вимог вищезазначеної Концепції, необхідно постійно вдосконалювати їхню структуру. Як свідчить аналіз, за останні десять років кількість періодичних видань в Україні збільшилася майже втричі, причому більшість із них почали виходити в світ після проголошення державної незалежності. На сьогодні (1999 р.) в Україні зареєстровано близько 5000 періодичних видань, серед яких налічується понад 3500 газет, 900 журналів, більше 100 бюлетенів, 200 альманахів, збірників й додатків. Найчастіше їх засновують комерційні структури й приватні особи. Це – більше 2000 видань, тобто понад 43 відсотки від загальної кількості. Аналогічна ситуація склалася на телебаченні та радіо. На 2002 рік зареєстровано 15500 друкованих видань, з яких біля 8000 є загальнодержавними та приблизно 7000 місцевих [42,55].

На нещодавній прес-конференції (вересень 2002 року) з участю представників регіональних ЗМІ керівник Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення Іван Чиж заявив, що однією з найважливіших задач очолюваного ним відомства є вироблення загальної інформаційної політики для усіх представлених в Україні ЗМІ і створення державних програм, які б могли захищати журналістів. Особливу увагу було приділено електронним засобам масової інформації, яких на 2002 рік зареєстровано біля 800, включно з обласними телекомпаніями [52]. Причому тільки 12 процентів з них є державними, а всі інші – недержавними, передає УНІАН з посиланням на голову Держкомінформполітики. Одна всі вітчизняні засоби масової інформації потребують державного захисту та підтримки.

Тому саме життя вимагає створити потужне ядро загальноукраїнських видань і студій (які б визначали інформаційне обличчя країни) та координувати їхню діяльність щодо завдань забезпечення національної безпеки Української держави.

6.3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ІНФОРМАЦІЇ в ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ СИСТЕМАХ

Актуальність проблеми забезпечення безпеки інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах насамперед обумовлена тим, що в даний час інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура й інформаційні технології в значній мірі визначають рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і культурного розвитку країни.

Рівень розвитку і безпека інформаційного простору, що є системоутворюючими факторами у всіх сферах національної безпеки, активно впливають на стан політичної, економічної, оборонної й інших складених національної безпеки кожної держави. У той же час, забезпечення інформаційної безпеки являє собою важливу самостійну сферу. По-перше, це пов'язано з прагненням кожної держави реалізувати і захистити власні інтереси в умовах глобалізації світових інформаційних процесів. По-друге, національний інформаційний простір необхідно не тільки розвивати, але і захищати від широкого спектру існуючих погроз для інформації. По-третє, існує реальна потреба захисту всіх суб'єктів інформаційних відносин від можливих негативних наслідків впровадження і використання інформаційних технологій. Тому розвиток будь-якої країни як суверенної, демократичної, правової й економічно стабільної держави можливий тільки за умови забезпечення інформаційної безпеки всіх суб'єктів інформаційних відносин. Що стосується погроз інформаційної безпеки, то необхідно відзначити, що навіть найдокладніший перелік способів їхньої реалізації завжди буде неповним. Розвиток інформаційної інфраструктури держави, створення і впровадження нових інформаційних технологій спричиняють не стільки усунення існуючих погроз, скільки виникнення нових. Найбільш важливими з них є навмисні погрози, джерелом яких можуть бути об'єктивні і суб'єктивні розбіжності духовних, інтелектуальних і матеріальних інтересів суб'єктів інформаційних взаємин, а також шляхів, форм і методів їхнього задоволення, що породжують конфліктні ситуації. Такі ситуації можуть виникати на всіх рівнях суспільної структури держави і найчастіше приводити до інформаційної боротьби протиборчих сторін. При цьому перемагає та сторона, що у боротьбі за досягнення своїх цілей більш ефективно використовує інформацію і канали інформаційного впливу. Як об'єктивно існуючий феномен, інформаційна боротьба має свою мету, об'єкти, закономірності, способи і прийоми. Їхнє знання, облік і раціональне використання є запорукою рішення задач протиборчих сторін. Ціль інформаційної боротьби може бути досягнута забезпеченням переваги в рішенні комплексу взаємозалежних задач. А саме: цілеспрямований вплив на суспільну свідомість, інформаційні ресурси й інформаційні процеси в інформаційних і телекомунікаційних системах, а також захист від зовнішнього впливу суспільної свідомості, інформаційних ресурсів, інформаційних і телекомунікаційних систем. При загостренні конфліктів інформаційна боротьба може перерости в інформаційну війну.

Безпосереднім результатом негативних інформаційних впливів є перекручування інформації, що приведе до деформації і /або руйнуванню інформаційного середовища держави і його інформаційних ресурсів, неможливості функціонування важливих державних, виробничих, фінансових, наукових і загальнокультурних систем і, зрештою, до втрати національного інформаційного суверенітету.

Реалізація погроз і нанесення шкоди інформаційним ресурсам мають