“Реабілітаційні заклади та центри України”.

План:

1. Основні умови для реабілітаційних закладів, що стосовно житла.

Будинки-інтернати

З огляду на можливості забезпечення доглядом та медичним обслуговуванням будинки-інтернати для інвалідів та інших осіб з обмеженою рухомістю залишаються і в наш час необхідною формою проживання. Наявність лікарів різних профілів, педагогів, психологів, соціальних працівників та обслуговуючого персоналу в цьому типі закладів безпосередньо поруч із місцем помешкання має дуже велике значення для цієї категорії населення. З іншого боку, більшість таких будинків та закладів застаріли щодо організаційного та технічно-будівельного аспектів. Умови мешкання в існуючих закладах не відповідають сучасним принципам. Перспективність форми проживання у будинках-інтернатах визначається двома критеріями: житловим стандартом та чисельністю житлової групи.

Житловий стандарт

Інтернат, який є частиною будинку опіки (зарубіжний варіант), соціально-реабілітаційного центру або центру професійного навчання, є для інваліда або людини похилого віку місцем багаторічного мешкання і має відповідати сучасним вимогам. Вони стосуються не тільки розмірів спальних та житлових кімнат, їх групування, а також планування та параметрів приміщень для праці, денного перебування, прийняття їжі тощо. Якщо йдеться про інтернати для дітей-інвалідів, то раціонально влаштовувати житлові кімнати на 2, 3 або 4 особи за умови, що в них передбачено достатньо вільного простору. Молоді та дорослі інваліди здебільшого мають розміщуватись в одноособових кімнатах, параметри яких передбачають можливість розміщення індивідуальних меблів або іншого обладнання, а також відвідин іншими інвалідами. Такі житлові кімнати повинні мати площу не менше 16 м2 без урахування площі для санітарно-гігієнічного обладнання. Його необхідно розміщувати в допоміжних приміщеннях, які мають безпосередній зв'язок із спально-житловою кімнатою, принаймні в разі проживання в ній інваліда на візку або іншої особи із значними обмеженнями щодо самостійного пересування. Доречно тут навести дані анкетувань, які було проведено в будинках-інтернатах деяких європейських країн. Так в Німеччині 16% інвалідів мешкає в одноособових кімнатах, 17% - в двоособових, а близько 14% - у п'яти-особових та більше. В Швеції 87% мешканців інтернатів проживає в одно - та двоособових кімнатах, тільки 2% -в п'яти - та шестиособових. Слід зазначити, що дослідження проводились в будинках-інтернатах для дорослих інвалідів. Щодо житлового стандарту в існуючих закладах нашої країни, то майже 90% їх мешканців проживає в кімнатах із заселенням від чотирьох до восьми осіб, при цьому майже не передбачено розселення однієї або двох осіб в кімнаті.

. Чисельність житлової групи

Житлові відділення інтернатів, розраховані на 20, 30 та більше інвалідів, здебільшого поділяються на менші групи, які забезпечують певну ізольованість, але при цьому достатній зв'язок, можливості щодо загального проведення дозвілля та, водночас, індивідуальної активної діяльності. В Швеції, наприклад, розповсюджені житлові групи інтернатів для інвалідів та людей похилого віку, чисельність яких наближено до складу нормальної сім'ї, тобто до шести осіб, в той же час в Німеччині такі групи нараховують від 6 до 12 осіб. Слід зазначити, що як у нас, так і в інших країнах переважна більшість інтернатів як закладів займає старі будівлі, пристосовані або спеціально збудовані на рубежі 19-20 століть, їх будівельні рішення роблять неможливими (або можливими в дуже малому ступені) поділ мешканців на групи з чисельністю, наближеною до родинної, і не дозволяють впровадити сучасні засади щодо організації раціонального укладу життя інвалідів та людей похилого віку в групах малої чисельності.

Характерно, що в будинках-інтернатах, збудованих за останні двадцять років як у нас, так в інших країнах, житлові групи мають чисельність близько 30 осіб. Відповідними науковими дослідженнями це обґрунтовується, здебільшого, з огляду на економічний аспект: досить великі групи, сформовані за ознакою ступеню ушкодження або виду інвалідності, потребують оптимальної кількості медичного та обслуговуючого персоналу. При цьому майже зовсім ігнорується морально-психологічний аспект, що є неприпустимим. Очевидно, що сучасна форма помешкання в інтернатах потребує високого житлового стандарту при одночасному створенні малих груп.

В архітектурній літературі є приклади проектування і будівництва в різних країнах, зокрема в Німеччині, закладів для маломобільних груп населення з великою кількістю мешканців і, при цьому, з сучасним стандартом проживання та невеликими житловими групами.

2. Для чого потрібні реабілітаційні центри ?

За останні сім років кількість дітей з особливими потребами зросла в Україні (незважаючи на суттєве зменшення народжуваності) на 25,4%. Головні причини дитячої інвалідності — органічні ураження нервової системи, хвороби сенсорних органів, психічні та вроджені розлади розвитку. Існуюча система навчання і перебування неповносправних дітей у спеціальних установах інтернатного типу, відірванність їх від сім’ї, від звичайного оточення посилюють психологічний тиск, негативно впливають на розвиток особистості. В Україні вже почали інтенсивно створюватись навчально-реабілітаційні центри, моделі інклюзивних («змішані» класи здорових і хворих дітей.) класів в умовах загальноосвітніх навчальних закладів.

«У більшості ініціаторами та активними учасниками цього процесу, — говорить директор Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» Наталя Софій, — виступають батьки та громадські організації, яким необхідна підтримка державних структур. Саме тому в основу роботи фонду покладено принцип партнерства з Міністерством освіти, місцевими відділами освіти, Академією педагогічних наук». Для успішної масової інтеграції дітей з особливими потребами багато ще потрібно зробити. Людмила Дробот, заввідділом корекційної освіти навчально-методичного центру середньої освіти Міносвіти сказала «Дню»: «У високорозвинутих країнах вчитель, що працює одночасно із здоровими дітьми та з тими, хто має особливі потреби, має ще помічників, меншу кількість дітей в класі, належну економічну