Одночасно із зростанням торгового та грошового обігу на українських землях в XVI – XVIII ст. поширилися кредитні операції і лихварство. Необхідність кредиту була зумовлена також відсутністю у купців вільних коштів.

Оперування кредитами підвищувало дієвість торгових операцій, спрощувало розрахунки. Наймасовішими були короткострокові споживчий кредит і комерційний кредит на великі суми. В XVII ст. позики до 100 золотих становили абсолютну більшість кредитних операцій у Тернополі (71%), Рогатині (62%), Теребовлі (59%).

Лихварство було поширене серед представників різних верств населення. Найбільше ним займалися віденські та єврейські купці, які часто спеціалізувалися в цій галузі. Нерідко в ролі кредитних контор виступали католицькі костьоли й монастирі, православні братства.

У Російській державі на відміну від західних країн важливе значення мав державний кредит. Роль банку виконувала Мануфактур-колегія, яка видавала грошові позики промисловцям і купцям, безплатно передавала приватним особам казенні підприємства з наданням грошової позики з державної скарбниці. В 1754 р. створені Дворянський і Купецький банки, в 1786 р. – Дворянський позиковий банк. В Російській імперії мали право користуватися позиками лише великоросійське дворянство, іноземці, які перебували в постійному підданстві Росії та мали тут нерухоме майно. Українське дворянство було зрівняно з ними у правах на отримання позик лише в 1783 р.

Отже, інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, у тому числі мануфактур, торгівлі, грошового обігу, банківської справи, кредиту, свідчить, що в ряді країн Західної Європи з'являлися паростки нового, прогресивнішого виробництва.

Це було пов’язано з подальшим відокремленням сільського господарства від промисловості, розвиток територіального поділу праці, міст і міського населення, відміною внутрішніх мит, удосконалення шляхів сполучення.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту.

Розвиток грошового обігу, кредиту та фінансів в Україні відбувався закономірно разом з іншими країнами Європи. Але специфіка економічних відносин в Україні у період мануфактур полягала у тому, що держава була розділена між Російською імперією та Річчю Посполитою, а пізніше й Австро-Угорською імперією Габсбургів. Відповідно і економічна система, у тому числі і в сфері фінансів, була підпорядкована цим країнам.

Перехід до капіталістичного способу виробництва означав великий прогресивний крок у розвитку продуктивних сил як для країн Західної Європи, так і для нашої держави.

Список використаної літератури:

1. Економічна історія України та світу. Підручник. /За ред. Б. Д. Лановика – К.: Вікар, 1993.

2. Клеєр Е. Всемирное хозяйство: Закономерности развития. – М., 1979.

Міжнародні економічні відносини: історія міжнародних економічних відносин: Підручник. /За ред. А. С. Філіпенка. – К., 1992.

3. Энциклопедия для детей. Т. 1. Всемирная история /Сост. С. Т. Исмаилова. – М.: Аванта+, 1996.

4. І. Крип’якевич. Всесвітня історія. – К.: Либідь, 1999