Однією з проблем є боротьба за власність. На великі комбінати в інвесторів, як правило, рука не піднімається. Але невеликі фабрики можна купити недорого: їх банкротять. Зараз на багатьох українських текстильних підприємствах відбувається зміна власників. Пакети акцій одних комбінатів продаються за допомогою приватизації. Інші підприємства проходять процедуру банкрутства. Уже не перший рік держава безуспішно намагається продати великі пакети акцій ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат”, ВАТ “Тернопільське об'єднання “Текстерно”.

Існує проблема досвідченого персоналу, так наприклад досвід “Чексила” свідчить, що інвестиції у виробництво вовняних тканин цілком можуть виявитися успішними — треба тільки разом з устаткуванням прикупляти грамотних технологів і маркетологів. А ще — знайти підходяще джерело сировини, і бажано — у країні, з якою Україна має договір про режим вільної торгівлі.

Звичайно, на роботу виробників тканин впливає і загальна ситуація в Україні. Якщо буде нормально розвиватися економіка країни, то й окремій галузі теж буде нормально себе почувати. Зараз, на жаль, вітчизняна законодавча база побудована так, що немає рівних умов роботи для підприємств, що роблять тканини, і для імпортерів, що реалізують товар через ринки.

Ринки переповнені нелегально завезеним дешевим ширвжитком. Власник контейнера заплатив єдиний податок, як приватний підприємець і торгує на мільйони на місяць, тому що працює він “з чорним налом” і практично ніякої звітності не веде. Саме тому він має можливість установлювати низькі ціни. А фабрика платить усі податки — от продукція і виходить дорожче. Важко конкурувати з ринками й офіційними імпортерами тканин, тому що фірми платять усі податки, мита. Тому, якщо буде розвиватися ринкова (тобто базарна) торгівля, то буде погіршуватися ситуація на текстильних і швейних підприємствах. Якщо в Україні не буде налагоджена цивілізована торгівля готовим одягом, то складно буде замкнути ланцюжок “виробництво тканин — реалізація тканин швейним підприємствам — пошивши одягу — реалізація готових виробів”.

На перший погляд у текстильників старе устаткування, старі технології, і саме це більше всего заважає їм працювати. На повне відновлення тільки одного підприємства потрібні колосальні, по українських мірках, засоби — не один десяток мільйонів доларів. В Україні більшість бавовняних комбінатів (а це майже половина підприємств текстильної галузі) були переозброєні на початку дев'яностих років. Звичайно, відтоді пройшло десятиліття. Мода на місці не стояла, і до тканин стали пред'являтися нові вимоги. Однак на деяких комбінатах, оснащених досить “свіжим” машинним парком, наявні можливості не використовуються. Справа в людях, а не в устаткуванні. На текстильних підприємствах із сильним менеджерським складом мають змогу одержувати гідні економічні результати і на старому устаткуванні. Продукція таких виробників конкурує як за ціною, так і по якості з імпортними тканинами. А гроші на переустаткування вони поступово знаходять.

Бавовна ситуація така, як відомо, бавовна в Україні не вирощується, хоча в південних областях країни в тридцяті роки минулого сторіччя збирали по 100 тис. т сирцю, з якого робили 30 тис. т бавовноволокна в рік. Але від тих досягнень залишилися тільки спогади і плани в амбіційних держпрограмах. Україна самий північний регіон вирощування бавовни у світі. Зараз українські ХБК переробляють, в основному, узбецьку і казахстанську бавовну по давальницьких схемах. Деякі підприємства завозять сировину з Європи і Південно-Східної Азії. Що ж стосується інвестування у виробництво бавовняних тканин, то для покупки “гігантів” українські бізнесмени поки ще не доросли, а закордонні інвестори бояться вкладати свої гроші при існуючому інвестиційному кліматі.

Що стосується шовкової підгалузі, треба зупинилися на технології, щоб було зрозуміле, чому шовкові тканини виявляються дуже дорогими: великі працевтрати. Один час підприємства намагалися закуповувати натуральна шовкова сировина в Китаї, але тканина все рівно виходила занадто дорогою. А тим часом виробники штучних тканин навчилися виготовляти продукцію настільки схожу на натуральний шовк, що тільки фахівці можуть відрізнити від синтетики. Причому за ціною штучна тканина виявлялася набагато дешевше натуральної. Саме тому й оптовики, і швейники відносяться з великою сторожкістю до натурального шовку. Тільки деякі українські покупці можуть дозволити собі придбати виробу з настільки дорогої тканини.

Але із сировинними труднощами зіштовхуються і “штучники”, тому що велику частку сировини приходиться завозити з-за кордону — далеко не весь необхідний асортимент ниток і волокон для шовкових комбінатів роблять в Україні. Наприклад, поліефірні нитки і волокна, що дуже широко використовуються в текстильній і трикотажній промисловості, усередині країни взагалі не випускають, а завозять з Білорусії і Росії. Капронові нитки і волокна закуповуються, в основному, на чернігівському об'єднанні “Хімволокно”, хоча частина імпортується зі Словаччини. Віскозні нитки здобуваються звичайно на черкаському об'єднанні “Хімволокно”, а от саме віскозне волокно імпортується з Росії, Австрії і Словаччині. Черкаський шовковий комбінат все почав випускати бавовняні тканини. Так що не можна сказати, що в шовкових підприємств узагалі немає майбутнього.

В льоновій підгалузі з 1994 року почалося різке скорочення посівних площ, зайнятих льоном. Льонарі називають кілька причин скорочення. Деякі з них — загальні для всіх текстильників. Але є і специфічні. Спершу скоротилося споживання льоноволокна основними замовниками — російськими текстильниками. Вони випробували приблизно такі ж труднощі, як і українські колеги. Українські ж текстильні комбінати були не в змозі переробити усю сировину. До того ж у часи Союзу лляна галузь була на дотації — до 50% витрат погашало державу. В перші роки незалежності ні про яку державну допомогу мови не було. І тільки в 1998 році