Можна замінити деревину в тарному, целюлозно-паперовому виробництві, у будівництві, паливному балансі вторинними матеріалами (макулатура, костриця, лушпайка, лоза). Перспективним є також використання місцевої не деревної сировини: солому, лузгу, очерету, відходи цукрової промисловості.

Україна має великі перспективи використання коштовної сировини для паперової області - каолінів. Каоліни використовують для наповнення папера і його поліпшення з метою забезпечення відповідної білизни й естетичності. В Україні відкрито 28 родовищ каолінів, розміщених у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій і Донецькій областях.

Одним з найбільш привабливих для вкладення інвестицій є підприємство з виробництва плит середньої щільності у місті Макіївка Донецької області. Це перше підприємство такого профілю не тільки в Україні, але й у країнах СНД. Вивчення ринків підтверджує значний попит на його продукцію в Україні, країнах СНД і далекого зарубіжжя.

Залучення інвестицій дало би можливість за короткий проміжок часу докорінно реструктуризовати деформовану економіку галузі, упровадити на більш високому рівні досягнення науки і техніки інших країн, реалізувати українські товари з деревини як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, зав'язати взаємовигідні стратегічні відносини між українськими й іноземними підприємствами.

3. Основні проблеми та перспективи розвитку лісової та лісопереробної промисловості України

Лісовий кодекс не містить юридичного визначення найважливіших термінів, що мають економічний і екологічний зміст, що повинні нести відповідне навантаження. Чітке визначення їх необхідне для виключення емоційних оцінок щодо системи обліку і напрямку використання лісових ресурсів. Те ж стосується сприяння поглибленню земельної реформи в Україні для перекладу лісогосподарського підприємництва на ринкові умови, для конституційного забезпечення прав місцевого населення в користуванні ними природними ресурсами.

За матеріалами державного обліку лісового фонду за станом на 01.01.1996 чітко зафіксоване стан лісів по найважливішим лісоводним, екологічним і економічним показникам України, включаючи області Карпатського регіону. Вони не підтверджують, що в цьому регіоні лісу інтенсивно вирубувалися. Наступним поколінням політиків не удасться маніпулювати незадовільною динамікою вчасно проведення наступного обліку, розробки нового Державного лісового кадастру України.

Для того, щоб краще зрозуміти коло задач, що стоять перед лісовим сектором України і знайти ефективні шляхи їхнього рішення, необхідно спиратися на ясне представлення про положення справ у секторі й основних тенденціях його розвитку. Структуруємо основні підсумки і тенденції розвитку лісового сектора за десять років незалежності України по наступних основних напрямках:

Лісове законодавство

Інституціональний розвиток

Динаміка лісопромислового і лісогосподарського виробництва

Розвиток ринку лісопродукції.

Лісове право в даний час включає 5 блоків законів. Власне лісове законодавство багато в чому залежить від великої кількості правових документів, що входять у цивільно-адміністративний, земельний, природо ресурсний і природоохоронний блоки.

Інституціональний розвиток лісового сектора в останні 10 років здійснювалося в рамках єдиної державної власності на ліси, а тому не перетерпів різких змін, характерних для постсоціалістичних країн, що вибрали шлях реституції і приватизації лісів.

Головна подія того року - ліквідація державних органів, раніше відповідальних за ведення лісового господарства в Карпатах, і передача основного масиву лісів цього регіону в підпорядкування Держкомлесхозу. Лісове господарство трьох, найбільш багатим лісом, карпатських областей завжди мало свою специфіку, зокрема, у радянський час воно було тісно інтегроване з великим деревообробним виробництвом і керувалося Міністерством лісової і деревообробної промисловості. Після приватизації деревообробних потужностей їхнє відділення від державного лісового господарства стало правовою необхідністю. У ході роздягнула в Карпатському регіоні склалася особлива система керування лісами, ефективність якої з часом стає усе більш сумнівної, причому як із правовий, так і з економічної точки зору. Другим важливим процесом з'явилася зміна статусу лісів, що знаходилися в користуванні сільськогосподарських підприємств. У ході ліквідації колективних господарств і поділу сільськогосподарських угідь, ці ліси виявилися фактично нічийними. Держава не зуміла вчасно виробити єдину позицію з приводу їхньої подальшої долі. Тому, користуючись своїм правом розпоряджатися лісами, місцеві органи влади стали самі вирішувати це питання, причому в різних областях зовсім по-різному: в одних, прийняті постанови про передачу лісів сільськогосподарських підприємств до складу державних лісгоспів; в інших, створені лісові підприємства комунального підпорядкування; у третіх, націлені на приватизацію колишніх колгоспних лісів. У цілому проблему не можна вважати вирішеною, і вже в найближчому майбутньому вона може стати джерелом численних конфліктів.

Принципових змін у структурі і системі керування лісами, що знаходяться в користуванні державних лісогосподарських підприємств, не відбулося. Зниження статусу центрального органа керування з Міністерства до Держкомітету, не змінило його реальних повноважень. Внутрішні, структурні зміни викликані, в основному, прийманням лісів Карпатських областей. Крім того, слід зазначити практично повну ліквідацію підрозділів, що займалися матеріально-технічним постачанням і капітальним будівництвом, поява в системі Держкомлесхозу самостійних підрозділів, що спеціалізуються на реалізації лісопродукції, а також досить великого лісопромислового підприємства - Ровенської сірникової фабрики. Визначені зміни були зв'язані з прийманням, укрупненням і передачею об'єктів природно-заповідного фонду.

Лісопромисловий комплекс України в 90-х роках пережив найтяжку кризу, викликану зміною власності, утратою традиційних ринків збуту, різким і непропорційним ростом цін на енергоносії і транспортні тарифи, інфляцією, а також помилками, допущеними в ході будівництва держави. Найбільшою мірою постраждали великі виробництва, орієнтовані на глибоку переробку деревини з відносно довгим циклом виробництва. Саме вони, насамперед, страждають від інфляції, нарахувань на зарплату, плати за основні фонди, бартеру, відсутності можливості взяти кредити під низькі відсотки. У плині перших чотирьох-п'яти років реформ більшість великих підприємств по глибокій переробці деревини - плитні і фанерні заводи,