целюлозні виробництва, меблеві фабрики - стали фактичними банкрутами, сильно скоротили або припинили виробництво. Нагадаємо, приміром, що в 1998 році разом з демонтажем Херсонській і Ізмаїльського ЦБК на Україні цілком припинений випуск біленої листяної целюлози. У більшості випадків, природною реакцією на заблоковані рахунки великих виробництв з'явилося створення дрібних фірм, що працюють на основних фондах боржників і виробляючих що-небудь більш просте - дошки, палети, чорнові меблеві заготівлі, причому з орієнтацією на експорт своєї продукції.
Свого піку криза досягла в 1996-1997 роках. Динаміка виробництва паперу на душу населення з 1990 по 1997 рік упала з 17,5 до 5,3 кг, картонної тари - з 365 до 120 м2. (Для порівняння нагадаємо, що європейські країни споживають на душу населення в середньому папери 150 кг/рік, Швеція - 250 кг, а Північна Америка - більш 320 кг.) Виробництво струганої шпони впало з 60 млн. м2 у 1991 році до 582 тис м2 - у 1996 році. Аналогічна ситуація з випуском меблів, столярних виробів, паркету, фанери. У 1998-1999 роках падіння виробництва зупинилося. В ці роки, переважно за рахунок іноземних інвестицій і доходів від експорту, починають міцніти і технічно переозброюватися багато підприємств лісової промисловості, з'являється і починає працювати ряд сучасних виробництв, що цілком належать іноземним інвесторам. На цій базі в 2000 році намітився, а в 2001 почався, піднесення лісової промисловості країни.
Необхідно відзначити, що обсяг інвестицій у лісову промисловість України, особливо в целюлозно-паперове і меблеве виробництво, залишається вкрай недостатнім. Він стримувався і стримується, насамперед, несприятливим інвестиційним кліматом. У якнайшвидшому підйомі потужностей по глибокій переробці низькоякісний і маломірного лісу зацікавлене лісове господарство, тому що обсяги сировини такого типу великі, а попит на нього практично відсутній.
Лісове господарство України - одна з деяких галузей, що зберегли керованість і стабільність у кризовий період. У цілому, правильно оцінивши політичну й економічну обстановку в країні, керівництво галузі: по-перше, не пішло на передчасні реформи і не допустило приватизації і розбазарювання майна лісових підприємств; по-друге, прийняло рішення в першу чергу інвестувати розвиток тих складових комплексного лісового господарства, що можуть дати віддачу в максимально короткий термін, а саме - деревообробки, а також усіляко розширювати експорт лісопродукції; по-третє, здійснило тверді заходи для зміцненню виконавчої дисципліни по всій ієрархії керування.
Як наслідок, в останні роки лісні підприємства стійко нарощують обсяги реалізації насамперед круглого лісу і продукції лісопиляння. Симптоматично те, що частка експорту в загальному обсязі реалізації, що стійко росла з 1994 по 2003 рік (з 1998 по 2003 р. вона подвоїлася і досягла 35%), у 2001 році стабілізувалася. Починаючи з 1993 року, щорічно зменшується залежність галузі від бюджетного фінансування.
Якщо у відносно стабільні 80-і роки лісове господарство 55-60% загального фінансування одержувало з бюджету, то в 2000 році частка бюджетних асигнувань упала до 25%. Значна частина бюджетних засобів направляється з метою лісорозведення, охорону і захист лісу, а також заробітну плату працівників лісової охорони, причому в основному степових і Карпатських областей, а також Криму. Росте число підприємств, що цілком відмовилися від бюджетного фінансування і стало самоокупатись, навіть при сучасній, украй несприятливій для всіх легальних виробництв, системі оподатковування.
Було б грубою помилкою вважати, що державне лісове господарство не помітило кризи і не постраждало від неї. Найбільшою мірою вона відбилася на фінансовому становищі підприємств. На початок 2001 року сукупна заборгованість галузі перед бюджетом перевищувала 35 по зарплаті 15 млн. грн, крім того, близько 10 млн. грн складала заборгованість перед пенсійним фондом. І хоча в 2001 році основні борги були списані державою, фінансове становище багатьох лісових підприємств залишає бажати кращого. Основна причина утворення боргів - бартерна торгівля, що досягла свого максимального розвитку в 1998 році. З зниженням частки бартеру в реалізації, фінансове становище підприємств стабілізувалося і почало поліпшуватися. Якщо в 1998 році 50% загальної реалізації підприємств системи Держкомлесхозу приходилося на бартерні угоди, то у 2001 рік його частка знизиться до 15% і менш.
Позначилася криза і на лісогосподарській діяльності. У цій сфері її фінансово-економічний вплив збільшився великою кількістю катастрофічних ситуацій, частота і несприятливі наслідки яких у 90-і роки були особливо значні.
Ринок лісопродукції, особливо зовнішній, і його динаміка є дзеркалом, що добре відбиває стан лісового сектора в цілому і його окремих складових. Обсяг експорту лісової, деревообробної і целюлозно-паперової продукції в останні роки росте випереджальними темпами. У цьому зв'язку збільшується і частка лісового комплексу в загальному експорті країни: у 1998 році вона складала 1,6%, а в 2002 - уже 3,8%. Майже в три рази за ці роки виросла частка експорту паперу і картону, вироблених з макулатури і привізної целюлози (в основному це технічна), спеціального (електроізоляційна, жиро- і вологостійка) паперу, а також гофрокартону і гофротру.
Більш ніж у два рази виросла частка експорту продукції лісопереробки, тоді як відсоток, що приходиться на експорт круглого лісу, до 2003 року збільшився не значно. При рості імпорту лісопродукції в абсолютному вираженні, його частка в сукупному імпорті України залишилася практично незмінною. Усередині цієї групи товарів відбулися визначені зрушення: виріс обсяг імпорту целюлози (Росія), а також газетного й офсетного паперу (Росія, Фінляндія). Напрошується висновок: по-перше, українські паперові підприємства цілком залежні від імпорту целюлози; а тому, створення власної полуфабрикатної бази є одним з головних пріоритетів у розвитку целюлозно-паперової промисловості країни. Динаміка експорту-імпорту