і побутової електротехніки, засобів зв'язку. Німеччина славиться точними приладами, інструментами і оптикою.
У виробництві транспортних засобів переважає випуск автомобілів. Виробляють 4,6 млн. автомобілів на рік, половина з них експортується. Занепад суднобудування в розвинених країнах Західної Європи торкнувся і Німеччини, проте вона продовжує залишатися першою в Європі і третьою в світі суднобудівною країною. Ця галузь зосереджена в портових містах як Західної, так і Східної Німеччини. Загальний тоннаж суден, що їх щорічно спускають на воду, досягає 0,8—1,0 млн. брутто-тонн.
4. Територіальні відмінності у розвитку і розміщенні транспорту. Транспортно-економічні зв‘язки
Усі внутрішні шляхи (залізниці, автостради, трубопроводи) сконцентровані в долині Рейну – найважливішої транспортної осі країни, що перетинається з півдня на північ. Про масштаби роботи річкового флоту на цьому головному напрямку говорить той факт, що через Еммерих, що розташовується на границі з Нідерландами, проходить за рік майже стільки ж вантажів, скільки приймають і відвантажують усі морські порти країни.
Нові галузі машинобудування, такі як автомобілебудування, у меншому ступені залежать від вогнищ металургії. Автомобільною столицею Німечиини називають Вольфсбург – невелике містечко на північному сході країни, де знаходиться головний завод концерну «Фольксвагенверк». Від гігантського заводу у Фольфсбурге «відбрунькувалося» кілька філій – у Ганноверу, Брауншвейгу і Касселе. Спеціально для експорту за океан був побудований автоскладальний завод у Едмені. Інший гігант автомобілебудування – «Даймлер-Бенц» виник у 20-х роках у результаті злиття двох фірм. Головний завод концерну розміщається в Штутгарте, а кілька філій, що роблять і вантажні машини, – у його пригородах. Дві найбільші фірми автомобілебудування належать американському капіталу. «Форд» ще до війни обґрунтувався в Кельні, а «Дженерал моторс» цілком володіє фірмою «А. Опель» із заводами в Рюссельгейме (у Франкфурті) і Бохумі. Автомобілебудування нині вже не процвітаюча галузь. Внутрішній ринок близький до насичення. Зміст автомобіля обходиться усе дорожче, сильно виросли ціни на бензин. До того ж, як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках підсилилася конкуренція.
Теріторіальна відмінність виробництва німецьких автомобілів, також полягає в тому, що вона значно швидше розвивається за кордоном, де тільки за другу половину 1997 року приріст склав 13%. Розвиток мережі складальних і повномасштабних виробництв німецьких автомобілів по усьому світі кардинально змінило структуру співробітництва між власними автомобільними фірмами і субпідрядниками, що роблять окремі деталі і компоненти основних систем автомобільної техніки.
Субпідрядникам на конкурсній основі передані замовлення на виробництво не окремих елементів різних автомобільних систем, як то – датчиків, серводросселей, акумуляторів і т.д., а цілих модулів, наприклад панелей приладів, рульового керування із сервоприводами, паливних систем і т.п., що будуть безпосередньо надходити на складальні конвеєри автомобільних фірм. Такі замовлення можуть виконати тільки великі фірми-субпідрядники, типу «Бош» . У результаті відбудеться концентрація замовлень автомобільних фірм у декількох могутніх субпідрядників. Це дозволить останнім розширити випуск автомобільних модулів до масштабів крупносерийного і масового виробництва, що відповідно приведе до зниження цін на дану продукцію і дасть їм можливість збільшити номенклатуру подібних виробів. Фірми-субпідрядники будуть прагнути більш активно впроваджувати у виробництво автомобільних модулів новітні технології, створені як ними самими, так і в кооперації з іншими, у тому числі закордонними, фірмами, насамперед із країн, де будуть розташовуватися німецькі автомобільні підприємства. При цьому могутній субпідрядник, що буде працювати відразу на кілька автомобільних фірм, зможе для зниження власних витрат залучати більш дрібні регіональні фірми для постачання окремих компонентів автомобільних модулів.
За рахунок такої структури розподілу виробництва німецька автомобільна промисловість зможе забезпечити постачання на ринок за прийнятними цінами автомобілів, що задовольняють індивідуальним вимогам конкретного замовника, що, на думку експертів, у найближчі роки стане основним фактором у конкурентній боротьбі на світовому автомобільному ринку.
Спеціалізація центрів машинобудування Німеччини, як правило, широка. Підприємства однієї і тієї ж галузі розкидані по різних містах, і навпаки, в одному місті зосереджуються десятки підприємств різного профілю. Так, автомобільні заводи діють у двох з половиною десятках міст. Таке явище є типовим для індустріальне розвинених країн.
Німеччина має широкий вихід у Північне й Балтійське моря. Кільський канал, що їх з'єднує, як міжнародний займає третє місце, але значення його набагато менше, ніж Суецького і Панамського.
Довжина каналу 98 км, річний вантажообіг — 65 млн. т. Більшість вантажів іде в східному напрямку. Поромні переправи з'єднують Німеччину з Данією (о. Зеландія), Швецією і Фінляндією, а також з Литвою. Серед численних морських портів країни найбільшими є Гамбург і Бремен.
В роки роз'єднаної Німеччини Гамбург його практично втратив, але все ж таки залишився серед найбільших портів світу. Значення Бремена підсилюють його спеціалізовані аванпорти: Вільгельмсгафен, Бремергафен, Куксгафен. Та чи не найбільше значення для Німеччини має нідерландський порт Роттердам, Хінтерландом якого є весь басейн Рейну.
До другої світової війни центром транспортних зв'язків країни був Берлін. У роки роз'єднаної Німеччини він втратив ці функції. Характерною стала наявність локальних транспортних вузлів.
У 2003 році відзначене також збільшення експорту автомобілів – 3,5 млн. штук у порівнянні з 1999 роком – 3,4 млн. штук, чому сприяв також сприятливий для експортерів відносно низький курсу євро. Особливо великого експорту автомобілів у США домоглися Audi, BMW, Mercedes і Volkswagen, за останні чотири роки частка їх автомобілів на ринку США підвищилася з 4 до 8,5%. З огляду на підвищення курсу євро, несприятливу для експорту кон'юнктуру автомобільного ринку США, автомобільна промисловість Німеччини повинна в майбутньому орієнтуватися насамперед на внутрішній ринок, а також на ринки Латинської