Культура мовлення як запорука успіху в діловому спілкуванні

План

Вступ

Що таке культура? Наскільки тісно в'яжуться між собою поняття культура і мова? Ці поняття не лише міцно пов'язані одне з одним — вони невіддільні. Адже в найширшому значенні культура — це все те, що створило людство для забезпечення своїх матеріальних і духовних потреб. А мова кожного народу якраз і обслуговувала процес створення культури цього народу, а разом з тим і робила посильний внесок у світову культуру. І водночас мова, сприяючи створенню культури, сама є складником культури кожного народу.

1. Поняття про культуру мови

Усі здобутки культури в найрізноманітніших галузях науки, виробництва, мистецтва, народного господарства знаходять своє відображення в мові народу.

Видатні мовознавці застерігали, що мова — це не випадковий засіб спілкування, а особлива, притаманна саме цьому народові форма мислення, втрата якої нічим не може бути компенсована. Втративши свою мову, народ гине як окрема історична величина. Ось як про це говорив відомий мовознавець В. Гумбольдт: «Різні мови... є в дійсності різними світоглядами... Своєрідність мови впливає на сутність нації, як тієї, яка розмовляє нею, так і тієї, для якої вона чужа, тому уважне вивчення мови повинно включати в себе все, що історія й філософія зв'язує з внутрішнім світом людини».

«По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність. Істинна любов до своєї країни немислима без любові до своєї мови. Людина, байдужа до рідної мови, — дикун. Вона шкідлива за самою своєю суттю тому, що її байдужість до мови проявляється найповнішою байдужістю до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу», — так сказав про рідну мову — основу духовного розвитку людини — Костянтин Паустовський.

Це суворі слова, але вони справедливі. Проблема ставлення до української мови на території України в минулі роки й сьогодні, як бачимо, має два аспекти: об'єктивний, зовнішній (ставлення суспільства, його інституцій, нові закони та ін.) і суб'єктивний, внутрішній (ставлення кожного українця до української мови як рідної). Ці два аспекти дуже тісно пов'язані, і статус української мови в нашому суспільстві залежить однаковою мірою від обох названих аспектів.

І до того часу, поки кожен із нас не усвідомить для себе всю глибинну сутність знання рідної мови як носія здобутків культури свого народу, доки не усвідомить себе часткою цього народу — через мову,— до того часу ставлення до мови в суспільстві нашому буде досить строкатим і неоднозначним. Для кожної людини це не простий процес, він потребує значної внутрішньої роботи, зусиль, починаючи від роботи над власною мовною культурою (а це означає навчання: запам'ятовування, помилки й виправлення...). Але разом з підвищенням мовної культури зростає й загальна культура, а це вже великий здобуток.

Що таке культура мови? Це володіння нормами літературної мови, вміння користуватися всіма її засобами залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення. Глибина мовної культури визначається не глибиною засвоєння норм, а глибиною оволодіння всіма багатствами літературної мови. Адже говорити правильно — це ще не все.

Висока культура мови неможлива без високої загальної культури: можна навчитися говорити без грубих помилок у вимові, в наголошенні слів, навіть у доборі слів. Але якщо у людини інтелект спить, то у неї бідний словник, штамповані стереотипні фрази, убога уява й примітивне мислення. Для висловлення найпростішої думки така людина, як правило, вживає втроє більше слів, ніж потрібно. Між мовною убогістю й багатослів'ям — прямий зв'язок: чим менший запас слів, тим більше їх піде на висловлення, здавалося б, зовсім простенької думки. Уміння чітко мислити, багата уява, достатній запас слів — ось що дає змогу людині стисло й небагатослівне висловлювати досить складні думки.

Звичайно найбільше уваги приділяється культурі писемного мовлення — уже хоча б тому, що помилки в писемному мовленні не тільки наочні, а й довговічні (залишаються потомкам як речовий доказ нашої неграмотності).

Офіційна сфера, в якій функціонує писемне мовлення (діловодство, закони, наука, преса), перебуває в полі зору громадськості, а тому й зазнає постійної критики, а значить і постійного вдосконалення.

Усне мовлення, його культура теж досліджується й коригується, але переважно це стосується вимови й наголошення слів і значно рідше — і безсистемніше — це торкається лексики й синтаксису.

Поняття культура мови розкривається різними своїми гранями залежно від того, про що йдеться: чи це літературна, усна чи писемна, мова, чи народнорозмовна. Різниця між ними — й досить значна — у ставленні до норм: лексичних, граматичних, стилістичних, орфоепічних та орфографічних.

Норма — це зведення правил, які оберігають літературну мову від проникнення в неї того, що може розхитати її структуру. Ці норми складалися поступово, вони—явище історично змінне.. Місцем, де твориться мовна норма, е практика, постійне спілкування людей у різних сферах їх діяльності. Саме тут відбуваються й зміни в нормах: виникають порушення існуючої норми, що веде до її розхитування; стара норма поступово відмирає, твориться нова; пізніше вона узаконюється, якщо мова і мовці прийняли цю зміну (ми прийняли, наприклад, відмінювання слова пальто, але не відмінюємо кіно).

Для літературної мови дотримання норм є обов'язковим, оскільки вона виконує в суспільстві надзвичайно важливі функції: забезпечує спілкування в усіх сферах духовного, економічного й політичного життя нації; виражає й фіксує