І в писемному, і в усному літературному мовленні дотримання норм є їхньою підвалиною. Проте порівняно з писемним мовленням усне є своєрідною творчістю, до певної міри імпровізацією; в ньому значно сильніша емоційно-експресивна безпосередність, більше варіантів нормативних правил, ніж у писемному мовленні.

Знати норму, виховати у себе почуття норми в усіх її тонкощах — зовсім не означає ніколи не відступати від неї. Відступати можна й навіть треба, але ці відступи повинні усвідомлюватися як, потреба не говорити «гладенько», тобто не роблячи помилок, послуговуючись стереотипами, безликими й сірими.

Як досягти високої мовної культури? Як навчитися розмовляти так, щоб тебе люди слухали не лише з обов'язку, щоб мова наша приваблювала людей?

Перший крок на цій дорозі — «Як правильно?» (мається на увазі засвоєння норм).

Другий крок — «Як точніше?», «Як краще?», «Як доречніше у цій ситуації?» (це вже синоніміка — вибір одного з близькозначних слів, однієї з можливих конструкцій, однієї з можливих, наявних у мові барв).

Третій крок припадає на час, коли у людини є вже сильні навички у володінні нормами, і — що не менш важливо — вміння миттєво переключатися з одного стилю мовлення на інший, залежно від ситуації мовлення.

Трохи іншу тріаду пропонує Іржі Томан: «Щоб навчитися правильно і гарно говорити, потрібні три основні передумови: володіти технікою мовлення, знайти головні психологічні засади стосунків між людьми і, що найголовніше, — мати що сказати» («Мистецтво говорити»).

2. Ділова бесіда та її роль в діловому спілкуванні

Альфа й омега людських взаємин, початок і кінець їх — ділове спілкування. Саме в процесі трудових відносин найповніше виявляються особистісні якості, зокрема здатність людини вступати в діалог з колегою, співробітником, партнером і знайти спільну мову з ними, тобто досягти взаєморозуміння й мети взаємодії.

Спілкування, а ділове особливо, передбачає різні способи взаємодії з людьми, використання різних комунікативних засобів — вербальних і невербальних. Основною формою спілкування е бесіда, розмова.

Послуговуючись мовою, що є «вбранням думки», людина в процесі спілкування дістає вкрай потрібну для її життєдіяльності інформацію й передає отримані відомості навколишнім, додержуючи при цьому певних мовних дозволів і заборон, узвичаєних у суспільстві. Оцінюючи ту чи іншу людину, рівень її освіченості, культури, визначають передусім її здатність і вміння дотримуватись мовного етикету.

Важливою складовою комерційного успіху в діяльності фірми є вміння вести ділову бесіду.

Чим вищий рівень культури усного мовлення при веденні переговорів чи просто в розмові з співробітниками, підлеглими, іншими людьми, тим вищий авторитет людини, що займається підприємницькою діяльністю, тим кращі і плідніші результати роботи.

Ділова бесіда сприймається як усний мовний контакт між людьми, що зв'язані інтересами справи і мають повноваження для встановлення ділових стосунків, рішення ділових проблем і здійснення конкретних підходів до їх вирішення.

Тобто ділова бесіда - це «дракон із чотирма головами», де:*

перша голова відповідає за грамотність і вірність мовлення (мовний склад розмови);*

друга - завідує логікою і обмірковує доведення (логічний склад);*

третя - думає про створення гарного психологічного клімату бесіди, про враження, що справляє на оточуючих (психологічний склад);*

четверта - керує нашою мімікою, жестами, манерами (немовний склад розмови). При цьому тулуб дракона - це наш мозок, який контролює діяльність всіх чотирьох голів.

3. Культура мови писемного ділового спілкування

Характер писемного мовлення багато в чому визначається специфічними умовами писемного спілкування й насамперед відсутністю співрозмовника в момент висловлення думки. Адже які б складні думки не висловлювали співрозмовники в процесі бесіди, вони завжди спираються на ту ситуацію, в якій відбувається розмова. Тому цілком очевидне, що реальна життєва ситуація, в якій відбувається спілкування, є одним із найважливіших чинників, які визначають усне мовлення; вони, разом з тим, полегшують і спрощують спілкування. Чим менше учасників розмови, тим легше встановити контакт і досягти бажаного результату; чим більша кількість учасників спілкування, тим складніше, важче їм спілкуватися.

Сувора нормативність ділових паперів зумовлюється тим, що тут спілкування з уявним читачем документа — це, власне кажучи, односторонній контакт з невизначеною аудиторією, до того ж контакт не безпосередній, а опосередкований. Це вимагає особливої логічної виразності тексту, дбайливого, ретельного добору мовних засобів. Не останню роль відіграють готові форми висловлення — кліше, вплив яких на читача давно перевірений: вони тлумачаться всіма однозначно й не потребують спеціальних зусиль.

Поняття високої культури діловодства й культури мови документів реалізуються в таких конкретних вимогах:—

Документ видає повноважний орган або особа у відповідності з її компетенцією.—

Документ не може суперечити діючому законодавству й директивним вказівкам керівних органів.—

Документ повинен бути достовірним і відповідати завданням конкретного керівництва, тобто базуватися на фактах і містити конкретні й реальні пропозиції або вказівки.—

Документ слід складати за встановленою формою.—

Документ має бути бездоганно відредагований і оформлений.

Зовнішній вигляд документа є незаперечним свідченням стилю роботи управління, дисципліни та особистої культури працівників. Якщо документ оформлений неохайно — значить в установі низька культура праці.

До слова в діловому документі ставляться насамперед такі дві обов'язкові вимоги: воно повинно бути вмотивованим і відповідати нормам української літературної мови.

Норми української літературної мови фіксуються в словниках, довідниках, підручниках, посібниках. Коли виникають труднощі при написанні, з'являються сумніви з приводу наголошення того чи іншого слова чи його перекладу з російської мови, ми звертаємося до відповідних джерел: слово шукаємо у словнику, правило — в підручнику. Але й ними треба вміти користуватися, особливо коли йдеться про вибір