В документі реґламентується реклама еротичної продукції. Таку рекламу пропонується дозволити лише в у відповідних спеціялізованих виданнях такої продукції, а також в приміщеннях торгівельних закладів, що реалізують еротичну продукцію або на відповідних виставках.

Передбачається, що розповсюджувачи реклами, діяльність яких цілком або частинно фінансується з державного або місцевого бюджету, мусять розміщувати соціальну рекламу орґанів державної влади, громадських орґанізацій безкоштовно обсягом не більше 5% друкованої площини, приділеної для реклами. Закон також визначає, що граничні розцінки на рекламу, яка розповсюджується загальнонаціональними та громадськими каналами мовлення, встановлюється відповідно із Законодавством України.

Значна частина порушень законодавства про рекламу відбувається через незнання. До того ж, норми закону “Про рекламу” дуже прості і дотримуватись їх не важко.

Якби існувала комерційна організація, яка б заробляла на зборі штрафів за порушення закону “Про рекламу”, то вона була б, мабуть, однією з найбагатших компаній в Україні - настільки велика кількість порушень при розміщення реклами в ЗМІ.

Суперприбутки від збору штрафів могла б отримувати і держава, але в неї руки до цього не доходять. В Комітеті із захисту прав споживачів, наприклад, як, до речі, і в інших контролюючих інстанціях, через більш нагальні проблеми, на рекламу просто не залишається часу. Між іншим, для багатьох ЗМІ штрафи від дво- до чотирикратної вартості реклами (а саме так передбачає закон) можуть стати останнім ударом по їх земному існуванню.

В якості експерта виступає Валерій Рудаков, один із авторів Закону України “Про рекламу”, голова Спілки рекламістів України. Він вважає чинний закон, прийнятий в 1996 році, досить лояльним і коректним щодо рекламістів. Головна причина чисельних порушень в рекламній практиці, на думку В.Рудакова, полягає в недоліках правової освіти як у рекламістів, так і у представників ЗМІ. (9, стр. 33-34)

Отже, перед вами - огляд конфлітних ситуацій, які досить часто зустрічаються під час розміщення реклами в ЗМІ.

Наявність ліцензії

На які види товарів і послуг, що рекламуються, ЗМІ (розповсюджувачі реклами) повинні перевіряти наявність ліцензії у рекламодавця? В яких випадках дані про ліцензію необхідно включати в рекламне повідомлення?

Посилання на наявність відповідної ліцензії повинна мати будь-яка реклама товарів і послуг, які потребують ліцензування згідно з законом “Про ліцензування”. В цьому законі чітко визначено перелік товарів та послуг, які підлягають ліцензуванню. Ось деякі основні види “ліцензійної” діяльності: продаж електроенергії, газу, цінних паперів, лікарських препаратів, страхові, банківські операції, торгівля зброєю.

Якщо рекламується ліцензійний товар і при цьому у рекламодавця відсутня ліцензія на нього, то покарання згідно закону несуть і рекламодавець, і розповсюджувач реклами (газета, телеканал). Якщо ж рекламодавець має необхідну ліцензію, але розповсюджувач з якоїсь причини не вказав дані про ліцензію в рекламному оголошенні, то відповідальність несе розповсюджувач реклами.

Таким чином, посилання на ліцензію ЗМІ повинні давати у будь-яких випадках реклами товарів і послуг, передбачених законом “Про ліцензування”.

Варто звернути увагу, що мова йде саме про ліцензування, яке не треба плутати з сертифікацією. Сертифікація передбачає відповідність товару встановленим стандартам, і з ліцензуванням це ніяк не пов'язано. Під час реклами несертифікованої продукції відповідальність несе сам рекламодавець.

Обмеження щодо мови рекламних оголошень в ЗМІ

Всі рекламні оголошення повинні подаватись лише тією мовою, на якій зареєстрований даний ЗМІ. Так, наприклад, якщо газета україномовна, то, будьте ласкаві, і рекламу давати українською мовою. Саме за таке порушення було колись оштрафовано на велику суму газету “Галицькі контракти”, яка мала в той час статус всеукраїнського видання, зареєстрованого українською мовою. Приводом для штрафу став вихід рекламних оголошень англійською і російською мовами. Ініціював штрафні санкції Львівський комітет захисту прав споживачів.

Відзначу, що безпосередньо в законі “Про рекламу” немає ніяких норм щодо мови рекламних оголошень. Це питання регулюється суміжними законами - “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про мови в Україні”, “Про інформацію”. Відповідна стаття рекламного законодавства “Мова реклами” (ст. 6) лише дає посилання на перераховані вище закони.

Правило, згідно якого мова рекламного повідомлення повинна відповідати зареєстрованій мові рекламоносія, було внесене до закону на вимогу Комітету по пресі (тепер - Міністерство інформації).

Автор вважає, що дана норма не зовсім обґрунтована. Відкрийте, наприклад, будь-яку французьку газету - ви обов’язково побачите там невелику кількість оголошень англійською мовою. Мабуть, франкомовні споживачі даних рекламодавців просто не цікавлять. Мова в такому випадку може бути одним із засобів досягнення цільової аудиторії. В Україні сьогодні за це карають. Але вийти з цієї ситуації дуже просто - зареєструвати друковане видання декількома мовами, якими передбачається подавати рекламу. Якщо видання вже зареєстроване, то для розширення “мовної палітри” рекламних оголошень необхідна перереєстрація. Але вона не вимагає великих зусиль. По суті - це отримання нового “папірця”, вартість якого для друкованих ЗМІ приблизно складає три сотні гривень.

Якщо не буде змінено законодавчу норму, яка вимагає подавати рекламні оголошення тількими тією мовою, на якій зареєстровано рекламоносій, то найближча перспектива українських друкованих медіа - багатомовні (за формою