постійній основі використовує працю найманих робітників для здійснення виробничої діяльності. Свої управлінські функції роботодавець може делегувати найманому керуючому, залишаючи за собою відповідальність за благополуччя підприємства.
4. Неоплачувані працівники сімейних підприємств — це обличчя, що працюють без оплати на приватних сімейних підприємствах, якими володіють родичі.
5. Члени колективних підприємств — це обличчя, що працюють на даних підприємствах і є членах колективу власників, що володіють цими підприємствами.
Серед членів колективних підприємств розрізняються наступні підгрупи: члени виробничих кооперативів, колгоспники, члени товариств, члени інших колективних підприємств.
Обличчя, що не піддаються класифікації по статусі в зайнятості, — це безробітні, раніше не зайняті трудовою діяльністю, що приносить доход, чи обличчя, інформація про які не дає можливості віднести їх до тієї чи іншої групи по статусі в зайнятості.
Наймані робітники розподіляються по двох підгрупах:
а) цивільне населення;
б) військовослужбовці.
До військовослужбовців відносяться обличчя, що мають військове звання і знаходяться на дійсній військовій службі за контрактом чи закликом. До військовослужбовців не відносяться обличчя, що складаються на службі в органах внутрішніх справ у якості рядового чи начальницького складу, яким привласнені спеціальні звання «міліції», «внутрішньої служби», «юстиції». Навчання у військових навчальних закладах денної форми навчання не є оплачуваною формою зайнятості, дохідним заняттям і не розглядається як тимчасова відсутність на підприємстві, в організації.
Наймані робітники розподіляються по підгрупах також по тривалості наймання на роботу:
а) постійні працівники. Серед них виділяються працівники, у яких трудовий договір не визначає тривалості наймання, і працівники, у яких трудовий договір визначає тривалість наймання, але вона досить велика для віднесення їх до тимчасових працівників чи найнятих на випадкові роботи;
б) тимчасові працівники;
в) сезонні працівники;
г) працівники, найняті на випадкові роботи.
Основна і додаткова робота (дохідне заняття) визначається для всіх облич, що відносяться до категорії зайнятих і мають більш однієї роботи (заняття). Основний є робота на тім підприємстві (установі), у підрозділі якого знаходиться трудова книжка. При її відсутності — та робота, що самому обличчю вважає основний чи на який відпрацьоване найбільша кількість годин.
У випадку внутрішнього сумісництва основної вважається робота в межах нормальної тривалості робочого часу для даного виду робіт.
Додатковою роботою може бути сумісництво будь-якого роду, інша працювало чи контракту випадкова, разова робота.
Додаткової не вважається робота на декількох підприємствах, якщо вона передбачена родом діяльності по основному місцеві роботи, тобто відрядження, виконання сільськогосподарських робіт з напрямку підприємства і т.п., а також робота в особистому підсобному господарстві, на садовій ділянці для задоволення власних нестатків, а не для продажу.
Неповна видима зайнятість визначається кількістю облич найманої праці, змушених працювати (з ініціативи адміністрації, роботодавця, а також через відсутність робочих місць з повною зайнятістю на ринку робочої сили) менше встановленої законом нормальної тривалості робочого часу в розглянутий період часу. Це обличчя, що вимушено працюють «з неповним робочим тижнем» чи «з неповним робітником удень», коли за умовами трудового договору працівники трудяться менше годин, чим установлено розпорядком, графіком на даному чи підприємстві законодавством для даної категорії працівників (наприклад, замість восьми годин — чотири), або зменшується кількість робочих днів проти 5 (6) днів робочого тижня і, отже, годин роботи в тиждень. При цьому працівники, як правило, шукають додаткову чи роботу готові працювати додатково.
1. Поняття динамічного ряду, складові елементи, види.
Суспільні явища безперервно змінюються. Протягом певного часу — місяць за місяцем, рік за роком змінюється чисельність зайнятого населення, обсяг і структура суспільного виробництва, рівень продуктивності праці тощо. Вивчення поступального розвитку і змін суспільних явищ — одне з основних завдань статистики. Вирішується воно на основі аналізу динамічних рядів.
Динамічний ряд — це послідовність чисел, які характеризують зміну того чи іншого соціально-економічного явища. Для будь-якого динамічного ряду характерні перелік хронологічних дат (моментів) або інтервалів часу ї конкретні значення відповідних статистичних показників, які називають рівнями ряду.
При вивченні динаміки важливі не лише числові значення рівнів, але і послідовність їх. Як правило, часові інтервали поміж рівнями однакові (доба, декада, кален-дарний місяць, квартал, рік). Приймаючи будь-який інтервал за одиницю, послідовність рівнів можна записати так: у0, у1, у2, уз,..., уп, де п — число рівнів (довжина динамічного ряду).
Залежно від статистичної природи показника рівня розрізняють динамічні ряди первинні і похідні, ряди абсолютних, середніх і відносних величин.
За ознакою часу динамічні ряди поділяють на інтервальні і моментні. Рівень моментного ряду фіксує стан явища на певний момент часу t, наприклад чисельність зайнятого населення на початок року, чисельність студентів на 1 вересня тощо. В інтервальному ряді рівень виступає як агрегований результат процесу і залежить від тривалості часового інтервалу: кількість зайнятого населення за рік, кількість непрацездатного населення за сезон. Слід зауважити, що і похідні показники, обчислені на основі інтервальних рядів, на відміну від моментних залежать від тривалості інтервалу часу (середньорічна кількість зайнятого населення на загальну кількість населення). Передумовою аналізу динамічних рядів є порівнянність конкретних значень статистичних показників щодо одиниць вимірювання, методології обчислення показників, території, кола об'єктів і інших позицій.
У рядах, рівні яких варіюють, виникає потреба обчислення сталої, типової для даного періоду характеристики. Такою характеристикою є середній рівень. Наприклад, аналізуючи динаміку зайнятості населення, доцільно порівнювати не річні, а середньорічні показники. Середні рівні необхідні також при обчисленні похідних показників, наприклад, виробництва продукції на 1 грн. основних виробничих фондів. Обсяг продук-ції — інтервальний показник, а вартість основних вироб-ничих фондів —моментний. Щоб забезпечити порівнян-ність цих показників, слід обчислити середньорічну вар-тість основних