Художній та науковий типи мислення, як яскраво виражені, а та-кож відповідні їм індивідуальні психічні типи вивчалися детально й гли-боко. Але цього не можна сказати про третій тип. В ієрархії людських здібностей практичне мислення довгий час ототожнювалося з діями оператора, диспетчера, конструктора, тобто роль творчості зводилася в порівнянні з іншими видами мислення до найменшої частки. Лише ос-таннім часом практичне мислення починає розглядатися як рівноправ-не серед інших видів. Це дозволяє подивитися під цим кутом зору на журналістську діяльність.

Отже, стосовно журналістики одиницею узагальнення, тобто одиницею операційного мислення є дія — інформаційний публічний ви-ступ журналіста — у будь-якому виді масової інформації, у будь-якому жанрі. Коли ж ми говоримо про одиницю комунікації в практичному мисленні, то уточнюємо, що відбувається складне переплетіння сигна-лу, символу й знаку при домінуванні першого. Це означає, що життєва подія, факт чи явище виступає для журналіста як сигнал насамперед. Не як символ — тобто в повноті своєї художньої умовності. Не як локаль-на знакова система, тобто наукова якість, що певним чином уже сформалізована або формалізується в межах можливого засобами поня-тійного мислення. А саме як сигнал — спонука до дії, до виступу, хоча в ньому значну, але все-таки підпорядковану роль можуть відігравати і символічний, і знаковий змісти. Для практичного мислення характерні

1) процес зредукування мислительних дій, тобто вибіркове вико-ристання лише найбільш потрібного для аргументації й утвердження своєї концепції, тут не передбачається вичерпність аргументації; ре-дукція від безконечного до конечного — головна властивість пракгичного мислення; оскільки будь-який об'єкт потенційно в інформаційному відношенні невичерпний, включення його в активну епістемологічну систему передбачає інформаційне обмеження, представлення його як певної скінченої структури;

2) процес дисфузії наукових і художніх елементів, при домінуванні тих чи інших одиниць залежно від предмета опису; журналіст апелює водночас до раціональної й емоційної частини нашої свідомості, часто підміняючи argumentum ad rem (аргументи від речей) на argumentum ad hominem (аргументи від людини);

3) асоціативність поєднання різних текстових частин, що репре-зентують різні типи мислення; журналістика передбачає довільність композиції, ніби "випадкове" включення то художніх, то наукових мислительних операцій;

4) полемічність, що випливає з внутрішньої іманентної діалогічності людського мислення; журналіст завжди розмовляє з ауди-торією, навіть якщо він не веде відкритої суперечки з виявленим опо-нентом, він звертається до людей з метою переконати їх у правильності своїх поглядів, у прагненні спонукати до чогось.

Метод журналістики складається ніби з двох невіддільних одна від одної частин: методу вивчення дійсності й методу викладу наслідків цьо-го вивчення. Перша частина, власне, тотожна методам збирання інфор-мації. Про другу частину слід сказати докладніше. Вона характеризується:

1) описом (дослідженням) дійсності на підставі свіжих спостере-жень, узятих просто з життя фактів і явищ;

2) широким використанням абстрактно-логічного (понятійно-на-укового) способу мислення (який лишається все ж у межах суб'єктивного бачення світу, не претендуючи на наукову повноту, точність і виразність);

3) наявністю образу автора, який об'єднує асоціативні частини тексту, упорядковує факти, демонструє свій рух до висновків;

4) "лабораторністю", навмисною сконструйованістю, комбінаторністю.

3. Типи журналістських аргументів

Найголовніша властивість методу журналістики полягає в зага-лом довільному поєднанні елементів наукового й художнього мислен-ня. Як і завжди в науці, чільне місце в побудові концепції й у рухові до висновків належить доказам і аргументам.

Доказ є окремим виявом аргументації і виявляється тоді, коли в текст журналістського твору включаються положення або твердження, істинність яких встановлена раніше і не підлягає сумніву в межах існую-чої системи знань.

Існують такі типи журналістських аргументів: 1) фактично-доку-ментальні, 2) психологічні, 3) образні.

Головні з них, зрозуміло, фактично-документальні, тобто ті, в ос-нові яких лежать об'єктивні факти, що ними є події, реальні прояви тих чи інших тенденцій об'єктивної дійсності. Означений тип представле-ний кількома групами елементів доказової дії.

3.1. Аргументи у вигляді фактів життя.

До цієї групи аргументів на-лежать повідомлення про факти, встановлені самим журналістом, або такі, що випливають з його життєвого досвіду.

Видатний український публіцист Іван Багряний (1906-1963) у зна-менитій своїй публіцистичній праці "Чому я не хочу вертатись до СРСР?" (1946) активно вдається до аргументації у вигляді наведення фактів жит-тя. Він розповідає кілька епізодів з свого особистого досвіду, які й засвідчують цілковиту тотожність комуністичного режиму з фашизмом.

"Я був ще малим 10-річним хлопцем, як більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого наро-ду, — свідчив публіцист. — Це було 1920 року. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святих Зосима і Саватія, що бу-ли намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки.

Аж ось одного дня надвечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові і на моїх очах та на очах інших онуків, під наш несамовитий внесок замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька). Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістоля і реготались... Вони всі гидко лаялись, і під ста-рою липою посеред пасіки, коло ікони святих Зосима і Саватія, все було забризкане кров'ю. (...) В