"Візьміть Малу Радянську Енциклопедію видання 1940 року, — пропонує він читачам, — розкрийте її на букву "у" і прочитайте в руб-риці "УРСР", що там написано.

Це документ, — нагадує публіцист. — А написано там чорним по білому, хоч і дрібним друком, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році, цебто по 12 роках... 28 мільйонів.

Всього лише 28 мільйонів! Де ж ділися 4 мільйони людей проти 1927 року?

А де дівся приріст, що за 12 років мав бути щонайменше 6-7 мільйонів?

Разом це виносить яких понад десять мільйонів. Де ж вони діли-ся ці 10 мільйонів українського населення? Що з ними сталося в країні "Цвітучого соціалізму"?"

Відповідаючи на це запитання, Іван Багряний розповів про безжальне винищення українського народу в російській державі під новою назвою СРСР, про свій гіркий досвід бути українцем у цій державі, по-яснив усьому світові неможливість для сотень тисяч українських емігрантів повернутися в радянське пекло. Ця невеличка публіцистична праця мала величезний розголос у світі, була прокладена усіма світови-ми мовами і спричинилася до реабілітації третьої хвилі української еміграції в очах світової опінії.

Фактично-документальні докази виступають головними й най-важливішими в журналістській праці, вони пов'язані саме з інфор-маційним забезпеченням майбутнього твору, мусять бути дбайливо дібрані й сумлінно викладені.

Психологічні аргументи - це такі, що становлять собою опис по-чуттів, переживань, настроїв людей. Дослідники журналістської твор-чості наполегливо радять обов'язково показувати людину з психо-логічного боку: розкривати її душевні переживання, роботу думки, ха-рактер, настрої, уподобання, вболівання. У коротенькій інформаційній замітці цього не покажеш. Але в більш докладному виступі: нарисі, есе, історичному чи політичному портреті, тобто в публіцистичній твор-чості, слід зображувати людину в дії, розкривати всю складність її буття.

4. Образність в журналістиці

Третій тип аргументів (якого не знає ні логіка, ні право) — об-разні, емоційні докази. Образ як аргумент вживається в процесі публіцистичного доведення істини тоді, коли йдеться про конкретно-чуттєву характеристику явища.

Типи образів у журналістиці зустрічаються такі ж, як і в художній літературі: образ — картина дійсності; образ персонаж; образ сюжету, події; образ автора; художня деталь, мікрообраз. Характеристика типо-логії образів передбачена в курсі "Теорія літератури", що читається за навчальним планом паралельно з курсом "Основи журналістики".

Але окремо слід розглянути питання про специфіку образності в журналістиці.

1) У журналістиці відбувається персоніфікація ідеї, перетворення думки на живу особу; образ тут не є самодостатнім, а підпорядкованим концепції; на відміну від художньої літератури, де тенденція має бути добре захована, випливати з відображених картин дійсності, в жур-налістиці образ відіграє переважно службову функцію; над ним панує авторська тенденція, підпорядковує його собі.

Виразний прикладом журналістського твору, головним прийо-мом у якому є розбудова художнього образу, — це "Казка (про красногвардейця)" Остапа Вишні, що вперше була опублікована в журналі "Реп'яхи", що почав виходити в 1918 році в Києві після першої окупації міста російськими більшовиками.

Автор будує образ як персоніфікацію ідеї викриття злочинного характеру більшовизму. "Казка", як влучно відзначає її публікатор у новітній пресі Володимир Дорошенко, "висміює екстремістське минуле тих муравйовсько-ремньовських червоногвардійців, які підступно вдарили в спину Українській Народній Республіці, встановили в окупова-ному Києві кривавий терор, нищили всі ознаки української нації, топ-тали портрети Шевченка, розстрілювали людей за українське слово, за українське посвідчення, за національний одяг. Озброєні до зубів чер-воні вояки, нерідко п'яні, із специфічною лайкою після кожного слова, роз'їжджали по місту на авто з плакатами "Смерть украинцам". Погромництво, вандалізм більшовицьких окупантів і-ротескно втілено в образі Дурасика, якого рекомендує в червоногвардійці сам вождь світо-вого пролетаріату".

"У одного чоловіка було три сини: два розумних, а третій — большевик, якого звали Дурасик", — так розпочинає Остап Вишня створення образу свого антигероя. Як виріс Дурасик і стало батькові шкода його годувати, віддав він його в найми. Відвів у поліцію, став служити Дурасик городовим, але служба йому здалася важкою. Поки-нув він її і примкнув до погромщиків. І тут виявилося роботи багато. Покинув Дурасик і це заняття. Став злодієм, чоловіка зарізав і пограбував. Спіймали його, судили, заслали на каторгу. Сидить там Дурасик і рік, і три... Аж гульк — революція. Повернувся Дурасик з Сибіру, ос-воївши всі премудрості злодійського ремесла. Ходить по Росії, шукає посади. Приходить до "народнього комісара Леніна" і хвалиться своїм мистецтвом.

Умовний, ілюстративний характер образу Дурасика, створеного Остапом Вишнею, цілком очевидний. В основі його побудови лежить за-сада дедукції, тобто попереднього знання автора про явище, ілюстру-вання вже відомої тенденції вдало підібраними деталями характеристи-ки. Такий образ переконує читача самосильне, адже автор начебто від-сутній у творі, не нав'язує своїх поглядів у відкритих вербальній форму-лах; він пропонує самим читачам зробити потрібні висновки, макси-мально виразно готуючи їх до сприйняття саме авторської концепції явища й "непомітно" запліднюючи громадську думку своїми поглядами.

2) Образ у журналістиці зредукований, виражений економно, лаконічно, ощадливою системою образотворчих засобів.

Принагідно слід нагадати, що одиницею мислення в журналіс-тиці є повідомлення, а способом його передачі — твердження про факт або логічне судження. У новинаринх інформаційних жанрах образність взагалі відсутня, не передбачається жанровими вимогами. Історія жур-налістики знає й численну групу великих публіцистичних творів, напи-саних цілком без залучення художніх образів: "Переднє слово [до "Гро-мади" 1878 p.]" Михайла