Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що є такі шляхи скорочення трудомісткості та тривалості КПВ:

- використання автоматизованого проектування;

- використання засобів інформаційного обслуговування;

- використання передових прийомів і методів праці, раціональної оснащеності робочих місць і спеціалізації проектувальників;

- раціоналізація інформаційного обслуговування;

- удосконалення системи планування.

Технологічна підготовка виробництва

Основним завданням технологічної підготовки виробництва є розробка засобів і методів обробки деталей, складання виробу і перевірки його відповідності до креслень і технічних умов.

Під час технологічної підготовки:

- здійснюють технологічний аналіз і контроль креслень і технічних умов;

- проектують технологічний процес;

- розробляють технологічні креслення на заготовки;

- складають технічні умови;

- проектують технологію контролю і випробувань виробу;

- проектують і виготовляють оснастку (інструмент, штампи, прес-форми і т. д.);

- вибирають обладнання;

- проектують транспортні засоби;

- розробляються норми часу, норми витрат матеріалів, палива, енергії, інструментів;

- складають специфікацію на інструмент і обладнання;

- розробляють планування цехів і дільниць з розміщенням робочих місць і обладнання.

Обсяг технологічної підготовки виробництва залежить від типу виробництва і складності деталей. Так, при одиничному типові вироб-ництва можна обмежитися розбивкою технологічного процесу на окремі операції, кількість яких залежить від складності виробу (деталі). При цьому спеціальний інструмент і оснастку проектують лише у випадку, коли без неї неможливо виконати операцію.

Передбачено такий порядок виконання технологічних розробок нових виробів: на весь час технічного проекту головний технолог підприємства виділяє ведучого інженера-технолога, якій відповідає за технологічну підготовку виробництва. Під час конструкторської підготовки виробництва ведучий технолог зобов'язаний: перевіряти креслення з точки зору технологічності та економічності, консультувати конструкторів, видавати завдання на розробку оснастки, без якої неможливо виготовити дослідний зразок, консультувати робітників дослідного цеху при виготовленні дослідного зразка, спостерігати за випробуваннями дослідного зразка, видавати завдання на експериментальні роботи в нових технологічних процесах, узгоджувати й візувати робочі креслення і наближено визначати витрати матеріалів та трудомісткість виготовлення нового виробу Зайцев Н.Л. Экономика промышленного предприятия. – М., 1996. – С. 216.

Під час технологічної підготовки виробництва ведучий технолог зобов'язаний: узгоджувати окремі технологічні розробки; перевіряти доцільність використання складних операцій у цехових умовах; перевіряти спроектований технологічний процес; оформляти завдання на конструювання оснастки і стежити за її виготовленням; стежити за випуском дослідної партії і вносити зміни в технологічний процес; стежити за кінцевим оформленням технологічної документації для серійного вироб-ництва та результатами виготовлення і впровадження установчої серії.

Після закінчення технологічної підготовки виробництва провідний технолог зобов'язаний брати участь у передачі технологічної документації цехам для серійного виробництва, а також у вирішенні всіх питань, що виникли у процесі виробництва.

Основними завданнями оформлення технологічного процесу є створення мінімуму документів, в яких технологічний процес висвітлений досить повно. Практика визначила таку класифікацію технологічних документів:

- маршрутно-технологічна відомість;

- маршрутно-технологічна карта;

- операційно-технологічна карта;

- інструкційна карта.

Маршрутно-технологічна відомість служить для оформлення технологічного процесу виготовлення пристроїв чи вузлів, викорис-товується при одиничному типі виробництва і передбачає розбивку лише на операції.

Маршрутна-технологічна карта служить для оформлення технологічного процесу виготовлення деталі і дозволяє деталізувати технологічний процес до переході в.

Операційно-технологічна карта дозволяє показати операцію за порядком послідовності виконання її складових частин і вказує режим та умови роботи.

Інструкційна карта, крім даних, які є в операційній карті, включає ще способи закріплення деталі, розміщення інструменту і дані щодо налагодження обладнання.

Організовує всю роботу щодо здійснення технологічної підготовки виробництва відділ головного технолога - самостійний структурний підроз-діл підприємства, очолюваний головним технологом, який є заступником головного інженера заводу. На дрібних підприємствах відділ головного технолога може входити до складу технічного відділу. Основними завданнями відділу головного технолога є: розробка і впровадження прогре-сивних технологічних процесів; механізація і автоматизація виробничих процесів; керівництво роботою цехових технологічних бюро і техно-логічними лабораторіями; розробка планів освоєння нової технології. Про якість роботи відділу головного технолога можна судити із зниження собівартості виробів і підвищення якості продукції, що випускається.

Висновок

Науково-технічний прогрес у будь-якій галузі змінює усі без винятку фактори виробництва, в тому числі і роль людини у процесі створення продукту. Відбуваються радикальні зрушення в організації праці, виробництва, управління, виникають гнучкі виробничі системи, які мають здатність швидко перебудовуватись.

Значення впровадження досягнень науково-технічного прогресу в сучасних умовах неможливо переоцінити, адже, нехтуючи правилом - йти в ногу з НТП, суспільство автоматично відкидається у своєму розвитку на десятки років назад. Ця проблема особливо гостро стоїть перед вітчизняною економікою. В умовах економічної кризи, тотальної нестачі коштів для реалізації будь-яких науково-технічних програм Україна значно відстає від розвинених країн Заходу щодо розгортання напрямків НТП. Це зумовлено насамперед незначними витратами на розвиток науки. Так, питома вага витрат держави на дані цілі у валовому національному продукті розвинутих країн Заходу становить близько 3%, а в Україні - менше 1%. Згідно з прогнозами, у 2003 p. частка електронної промисловості, телекомунікацій та інформаційних послуг у валовому національному продукті Японії становитиме понад 20%, а близько 70% робочої сили буде зайнято в інформаційному та комунікаційному секторах економіки. У той же час в Україні переважає технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній і здебільшого на ручній праці. Щоб не відстати ще більше від розвинутих країн світу, витрати на науку повинні бути не меншими 3% валового національного продукту.

Список використаної літератури

Бандурка О.М., Коробов М.Я. Фінансова діяльність підприємства. – К., 1998. – 312 с.

Башнянин Г.І. Політична економія. – К., 2000. – 528 с.

Зайцев Н.Л. Экономика промышленного предприятия. – М., 1996. – 317 с.

Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. –