Важливі нормативно-правові акти ЄС у сфері захисту економічних інтересів споживачів:

Директива 84/450/ЄЕС від 10.09.84 р. про гармонізацію законодавства, регламентів та адміністративних положень держав-членів, що стосуються неправдивої реклами (такої, що може ввести в оману); з доповненнями, внесеними Директивою 97/55/ЄС від 6.10.97 р. про порівняльну рекламу;

Директива 85/374/ЄЕС від 25.07.85 р. про гармонізацію законодавства, регламентів та адміністративних положень держав-членів, що стосуються відповідальності за дефектну продукцію;

Директива 85/577/ЄЕС від 20.12.85 р. про захист прав споживачів при укладенні договорів поза межами торгових приміщень та офісів;

Директиви 87/102/ЄЕС від 22.12.86 р. про гармонізацію законодавства, регламентів та адміністративних положень держав-членів, що стосуються споживчого кредиту;

Директива 90/314/ЄЕС від 13.06.90 р. про організовану туристичну подорож, канікули та турне;

Директива 93/13/ЄЕС від 5.04.93 р. про несправедливі умови в контрактах зі споживачами;

Директива 94/47/ЄС від 26.10.94 р. про захист покупців щодо деяких аспектів договорів стосовно прав покупців, що використовують нерухоме майно протягом певного часу (тайм-шер);

Директива 97/7/ЄС від 20.05.97 р. про захист споживачів в договорах, що укладаються на відстані;

Директива 98/6/ЄС від 16.02.98 р. про захист прав споживачів при встановленні цін на товари, що пропонуються споживачам (щодо вказання цін);

Директива 98/27/ЄС від 19.05.98 р. про накладення судових заборон ;

Директива 1999/44/ЄС від 25.05.99 р. про деякі аспекти продажу споживчих товарів і пов'язаних з цим гарантій;

Рекомендація 98/257/ЄС від 30.03.98 р. про принципи, застосовувані до органів, відповідальних за позасудове вирішення спорів зі споживачами;

Рекомендація 2001/310/ЄС від 4.04.2001 р. про принципи для позасудових органів залучених до вирішення споживчих спорів на основі консенсусу.

Важливі нормативно-правові акти ЄС у сфері охорони здоров'я та безпеки споживачів:

Директива 76/768/ЄЕС від 27.7.76 р. про гармонізацію законодавства держав-членів, що стосується косметичної продукції;

Директива 87/357/ЄЕС від 25.06.87 р. щодо наближення законодавства держав-членів стосовно товарів (продуктів), що на вигляд здаються іншими, чим вони є насправді, й цим самим становлять загрозу здоров'ю і безпеці споживачів;

Директива 88/378/ЄЕС від 3.05.88 р. про наближення законодавства держав-членів стосовно безпеки дитячих іграшок;

Директива 96/74/ЄС від 16.12.96 р. про назви текстилю;

Директива 2001/95/ЄС від 3.12.2001 р. про загальну безпеку продукції.

Законодавство України про захист прав споживачів частково відповідає праву ЄС, а інколи встановлює вищий рівень захисту прав споживачів порівняно з вимогами ЄС. Незважаючи на те, що в Україні є нормативно-правова база із захисту прав споживачів, проте необхідно розробити механізми щодо реалізації деяких норм законодавства України про захист прав споживачів для того, щоб вони належним чином працювали на практиці.

Іще однією проблемою є те, що споживачі не мають достатніх знань про свої права.

Захист прав споживачів в Україні забезпечується ч.З ст.42 та ст.50 Конституції України, чим підкреслюється важливість цієї сфери. Ч.З ст.42 Конституції, яка має пряму дію, зазначає, що .Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів". В ст.50 Конституції України зазначається, що „кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена".

Загальні положення про захист прав споживачів також містяться в новому Цивільному кодексі України, який набере чинності 1 січня 2004 p., як і в Цивільному кодексі України 1963 р. Новий Цивільний кодекс містить мінімальний набір правил захисту прав споживачів, оскільки прописує договірні питання та відповідальність за їх неналежне виконання тощо.

Господарський кодекс України також містить одну статтю з одним дуже загальним положенням про захист прав споживачів (ст.39), яка повторює ст. З Закону України «Про захист прав споживачів».

Важливим актом в сфері захисту прав споживачів є Закон України „Про захист прав споживачів" в редакції 1991 р. (із подальшими відповідними змінами), який регулює загальні та конкретні питання: поняття „споживач"; безпеку товарів, інформування споживачів; судовий захист, об'єднання в громадські організації споживачів тощо, - тобто норми Закону слугують тій самій меті, що закладено в ст.153 Договору про заснування ЄС. Поняття „споживач" за своєю суттю відповідає поняттю, яке використовується в праві ЄС.

Друга глава „Права споживачів та їх захист" цього Закону регулює права споживачів, зокрема, право на інформацію про товари (роботи, послуги), належну якість та безпечність продукції, їх гарантії, а також відповідальність в разі порушення прав споживачів. Хоча право споживача на інформацію (ст. 18 Закону) краще прописано в Україні ніж в ЄС, проте на практиці воно не завжди дотримується.

Що ж стосується інших прав споживачів, то вони потребують свого удосконалення. Про що свідчать законопроекти „Про внесення змін та доповнень до Закону України „Про захист прав споживачів". Навіть зараз декілька законопроектів знаходиться на розгляді у Верховній Раді України.

Згідно ст. 25-26 Закону споживачі можуть об'єднуватись в добровільні громадські організації з метою захисту своїх прав. Такі організації існують в Україні (наприклад, Українська асоціація споживачів, Київська міська спілка захисту прав споживачів, які є незалежними структурами), але вони не дуже активні, в основному з причин відсутності коштів. Також багато хто не вірить в силу цих організацій,