План

Вступ

Глибокі перетворення, що відбуваються у вітчизняній економіці, вимоги, пропоновані науково-технічним прогресом до заміни основних фондів, а також необхідність більш ефективного використання фінансових ресурсів потребують використання досконалих методів відновлення матеріально-технічної бази. Одним з таких нетрадиційних і досить ефективних інвестиційних інструментів є лізинг.

Лізинг є однією з найцікавіших форм інвестування, здатних значно оживити процес відновлення виробництва і вростання вітчизняної економікі в структуру світового ринку.

Актуальність розвитку лізингу в Україні, включаючи формування лізингового ринку в СНД, обумовлена, насамперед, несприятливим станом парку устаткування (значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, незабезпеченість запасними частинами). Одним з варіантів рішення цих проблем може бути лізинг, що поєднує елементи зовнішньоторговельних, кредитних і інвестиційних операцій.

Вибір даної теми визначив ряд причин. По-перше, ринок лізингових послуг в Україні молодий і не освоєний. По-друге, лізинг є перспективним напрямком для роботи. Довголітній досвід використання лізингового механізму в підприємницькій діяльності багатьох країн світу дозволяє зробити висновок про його ефективність. Виходячи з цього й існуючого положення в Україні в перехідний період до ринкових відносин, із усіма його проблемами і труднощями, необхідно відзначити позитивність лізингового механізму. І, по-третє, за допомогою лізингу реально можуть бути притягнуті інвестиції, необхідні для найбільш уразливих ланок української економіки.

Метою даної дипломної роботи є дослідження механізмів лізингу та його ролі в формуванні основних фондів підприємств.

Для досягнення даної мети в роботі поставлені наступні завдання:

показати джерела фінансування реальних інвестицій;

розкрити сутність лізингових операцій та їх роль в діяльності сучасних підприємств;

провести економічний аналіз діяльності ТОВ «Київдрук»;

розкрити методичні підходи до формування лізингових механізмів на підприємстві;

обгрунтувати проект використання лізингу для формування та оновлення основних фондів підприємства.

1. Основи використання механізмів лізингу в діяльності підприємства

1.1. Джерела фінансування реальних інвестицій

Основною проблемою останніх років в області реального інвестування, як на макро-, так і на мікрорівні, є дефіцит інвестиційних ресурсів. З цієї причини виявлення джерел фінансування інвестицій, їхня класифікація, носять не тільки теоретичний інтерес, але і має практичну значимість.

В економічній літературі найчастіше зустрічається наступне визначення інвестиційних ресурсів: «кошти й інші активи, що залучаються для здійснення вкладень в об'єкти інвестування». Таким чином, інвестиційні ресурси крім грошової, можуть залучатися в наступних альтернативних формах: Основи лізингу / За ред. Міщенко А.В.- К., 2001. – с. 26.

природні ресурси (земля, водні ресурси, корисні копалини й ін.);

трудові ресурси (робоча сила в працездатному віці);

матеріально-технічні ресурси (основні виробничі фонди й оборотний капітал);

інформаційні ресурси (НДДКР, усі види інтелектуально-інформаційних послуг).

Як правило, на інвестиційні ресурси, що залучаються в альтернативних формах, приходиться невелика частка, найбільша ж їхня частина мобілізується в грошовій формі.

В економічній літературі й у нормативно-правових актах, інвестиційні ресурси, що залучаються в грошовій формі, називають джерелами фінансування інвестицій. Управление инвестициями. Под ред. В.В. Шеремета / М. – «Высшая школа». – 1998. – с. 92.

Вчені В.В. Бочаров і В.А. Володин виділяють наступні джерела фінансування капітальних вкладень: Бочаров В.В. Методы финансирования инвестиционной деятельности предприятий. – М.: «Финансы и статистика», 1998. – с. 59.

власні фінансові ресурси і внутрішньогосподарські резерви інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження і заощадження громадян юридичних осіб, кошту, виплачувані органами страхування у виді відшкодування, утрат від аварій, стихійних лих і інші);

позикові кошти інвесторів чи передані ними кошти (банківські бюджетні кредити, облігаційні позики й інші кошти);

притягнуті фінансові кошти інвестора (отримані від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб);

финансовые средства, централизуемые объединениями (союзами) предприятий в установленном порядке;

средства внебюджетных фондов;

кошти бюджету, надані на безповоротній і поворотній основі;

кошти іноземних інвесторів.

З оглядом на ту обставину, що реальні інвестиції, крім капітальних вкладень включають вкладення в такі елементи оборотного капіталу, як запаси і товари для перепродажу (для торгових підприємств), В.А.Яновський виділяє наступні джерела реального інвестування: Яновский В.А. Источники финансирования реальных инвестиций и их экономическое обоснование. – Белгород, 2002. – с. 13.

нерозподілений прибуток;

амортизаційні відрахування;

внутрішньогосподарські резерви;

кредитні ресурси банківської системи і спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових інститутів;

позикові кошти населення;

кошти, що централізуються державою, і що виділяються на цілі інвестування як на платній, так і безоплатній основі;

кошти, отримані у виді кредитів і позик від міжнародних організацій і іноземних інвесторів;

кошти, отримані від емісії цінних паперів і розміщення паїв;

внутрісистемне цільове фінансування (надходження коштів на конкретні цілі від вищестоящих організацій).

Виявивши основні джерела фінансування реальних інвестицій, проаналізуємо існуючі підходи до їхньої класифікації.

У сучасній економічній літературі класифікації джерел фінансування реальних інвестицій зустрічаються рідко і, як правило, здійснюються на підставі декількох ознак.

Один з підходів до класифікації пропонується В.В. Ковальовим. Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистикаю - 1997. – с. 86. Він виділяє наступні джерела фінансування інвестицій: позикові, акціонерний капітал, відкладений прибуток. Ознакою, що класифікує, у даному випадку визначається як «по відношенню власності на джерела фінансування».

Аналогічно В.В. Ковальову класифікує джерела фінансування інвестицій І.А. Бланк. Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – Киев: МП «ИТЕМ», ЛТД, 1995. - с. 54. Він виділяє:

власні джерела. До них відносяться: частина чистого прибутку, спрямованої на виробничий розвиток; амортизаційні відрахування; страхова сума відшкодування збитків, викликаних втратою майна; раніше здійснені довгострокові фінансові вкладення, термін погашення яких минає в поточному періоді; реінвестована шляхом продажу частина основних фондів; іммобілізуєма в інвестиції частина зайвих оборотних активів;

позикові джерела. До них відносять: кредити банків і інших кредитних структур;