притягнені джерела. До них відносять: емісію звичайних акцій; емісію інвестиційних сертифікатів; внески інвесторів у статутний фонд; безоплатно надані кошти.

Розглянуті класифікації В.В. Ковальова і И.А. Бланка засновані на тієї ж самої класифікуючої ознаці. При цьому И.А. Бланк більш детально стосується окремих джерел фінансування інвестицій.

Найбільш повна, на наш погляд, класифікація інвестиційних ресурсів міститься в довідковому посібнику «Керування інвестиціями» під загальною редакцією В.В. Шеремета. Управление инвестициями / Под ред. В.В. Шеремета / М. – «Высшая школа». – 1998. – с. 112.

Тут класифікація провадиться по декількох ознаках, а саме: по відносинам власності; по видах власності; по рівнях власників.

По відносинам власності інвестиційні ресурси підрозділяються на:

власні;

притягнені;

позикові.

По видах власності - на:

державні інвестиційні ресурси (бюджетні кошти і кошти позабюджетних фондів, державні запозичення, пакети акцій та інші основні й оборотні фонди і майно державної власності й ін.);

інвестиційні, у тому числі фінансові ресурси господарюючих суб'єктів комерційного і некомерційного характеру, суспільних об'єднань, фізичних осіб, у тому числі іноземних інвесторів. Ці інвестиційні ресурси включають власні і притягнуті кошти підприємств, а також колективних інвесторів, у тому числі інвестиційних фондів і компаній, пайових інвестиційних фондів, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній та інші;

інвестиційні ресурси іноземних інвесторів (іноземні держави, міжнародні фінансові й інвестиційні інститути, окремі підприємства, інституціональні інвестори, банки і кредитні установи).

По рівнях власників інвестиційні ресурси підрозділяються в такий спосіб:

1. На рівні держави:

власні кошти бюджетів і позабюджетних фондів;

притягнуті кошти державної кредитної і страхової систем;

позикові кошти у виді державних міжнародних запозичень (зовнішній борг держави), державних облігаційних, боргових, товарних і інших позик (внутрішній борг держави).

2. На рівні підприємства:

власні кошти (прибуток, амортизаційні відрахування, страхові суми відшкодування збитків, різні внутрішньогосподарські резерви);

притягнуті кошти, у тому числі внески і пожертвування, кошти, отримані від продажу акцій та інші;

позикові кошти, що мобілізуються у виді бюджетних, банківських і комерційних кредитів (на процентній і безпроцентної платній і безоплатній основі).

З огляду на підхід В.В. Шеремета до класифікації інвестиційних ресурсів, а також точки зору В.В. Ковальова, що розглядає джерела фінансування інвестицій, В.А.Яновський пропонує використовувати наступні, корисні з практичної точки зору ознаки класифікації: Яновский В.А. Источники финансирования реальных инвестиций и их экономическое обоснование. – Белгород, 2002. – с. 26.

по об'єктах фінансування;

по ступені генерації ризику;

по способі залучення.

По об'єктах фінансування джерела реальних інвестицій підрозділяються на такі, що мобілізуються для цілей: а) капітальних вкладень; б) покриття потреби у виробничих запасах.

По ступені генерації ризику джерела можна класифікувати на такі, що генерують ризик і безризикові. Класифікація по даній ознаці може виявитися корисною при визначенні оптимальної структури фінансування інвестицій.

До безризикових джерел фінансування відносяться ті, використання яких не веде до збільшення ризиків підприємства, це – нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування, внутрісистемне цільове фінансування (надходження коштів на конкретні цілі від вищестоящих організацій нижчестоящим) і інші.

До джерел, що генерують ризик, варто відносити ті, залучення яких веде до збільшення ризиків підприємства. До них відносять: прибуток підприємства, якщо він спрямований на цілі інвестування на шкоду виплаті дивідендів; кошти, отримані з позикових джерел (залучення цих коштів збільшує фінансовий ризик підприємства, тому що їхнє залучення зв'язане з безумовним зобов'язанням повернути борг у встановлений термін зі сплатою визначеного відсотка за користування); кошти, отримані від емісії звичайних акцій (використання даного джерела зв'язано з акціонерним ризиком).

По способі залучення всі джерела фінансування інвестицій можна розділити на зовнішні і внутрішні. До внутрішнього відносяться всі ті джерела, які можна мобілізувати усередині суб'єкта господарювання (прибуток, амортизаційні відрахування й ін.), до зовнішніх – джерела, притягнені ззовні (кошти, отримані у виді кредиту, від емісії цінних паперів і ін.).

Запропонована класифікація джерел фінансування реальних інвестицій враховує найбільш важливі, на наш погляд, ознаки класифікації і може застосовуватися при економічному обґрунтуванні і плануванні реальних інвестицій.

Деякі методи фінансування інвестицій приводяться И.А. Бланком. Він виділяє наступні методи фінансування інвестиційних програм і проектів: повне самофінансування; акціонування; кредитне фінансування; лізинг і селенг; змішане фінансування.

Подібної точки зору дотримує і В.В.Бочаров.

Згідно В.Г.Золотогорова, фінансування інвестиційних проектів може здійснюватися в різних формах, у число яких входять: акціонерна; бюджетна; лізинг; боргове фінансування; іпотека. Золотогоров В.Г. Инвестиционное проектирование. – Минск: ИП «Экоперспектива», 1998. – с.73.

Виходячи з запропонованого підходу, можна виділити наступні методи залучення джерел реального інвестування:

самофінансування;

емісійне фінансування;

позикове фінансування;

державне фінансування.

лізинг;

змішане фінансування;

проектне фінансування.

1.2. Сутність лізингових операцій та їх роль в діяльності сучасних підприємств

В Україні становлення ринку лізингу знаходиться на початковій стадії, однак найближчим часом варто чекати його поступового розвитку як у зв'язку з притаманними йому можливостями, так і завдяки державній підтримці.

Закон України “Про лізинг” дає наступне визначення терміну лізинг:

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Закон України від 16.12.97 р. №723/97-ВР “Про лізинг” із змінами та доповненнями//Відомості Верховної Ради України. - №16. – 1998. – с. 11.

Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від