Згідно з законодавством України підприємства мають право створювати торгово-промислові пала-ти — недержавні неприбуткові самоврядні організа-ції, які об'єднують юридичних осіб, фізичних осіб— підприємців, та їх угруповання. Основним зав-данням торгово-промислових палат є сприяння розвиткові економіки, створенню сучасних промис-лової, фінансової та торговельної інфраструктур, поширенню всіх видів законної підприємницької ді-яльності, посиленню зв'язків між українськими під-приємцями та підприємцями інших країн.

Третім видом суб'єктів господарювання є фінан-сові й посередницькі інституції — банки, інвести-ційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спіл-ки, страхові компанії, довірчі товариства, біржі то-що, їхньою відмінною рисою є належність до інфраструктури ринку, тобто сфери обслуговування діяльності виробничих підприємств.

Державне підприємство — це підприємство, власником якого є держава. Держава передає підпри-ємство як майновий комплекс у повне господарське відання адміністрації підприємства — раді директо-рів, дирекції тощо. Право повного господарського ві-дання є вужчим за право власності.

Державне підприємство володіє, користується й розпоряджається майном, що йому належить відпо-відно до законів і цілей діяльності підприємства, ви-значених у його статуті. Згідно зі ст. 37 Закону Ук-раїни "Про власність" щодо державних підприємств діє особливий правовий режим. Він полягає в уста-новленні обмежень щодо прав адміністрації розпоря-джатися майном підприємства, визначати напрямки й види господарської діяльності. Наприклад, адмі-ністрація не має права продати підприємство, пе-реорієнтувати його на здійснення господарської ді-яльності, непередбаченої статутом та іншими нор-мативними актами щодо діяльності державних підприємств. Адміністрація державних підприємств підзвітна й підконтрольна уповноваженим органам держави — міністерствам, державним комітетам, іншим органам державної виконавчої влади, місце-вим радам народних депутатів.

Державні підприємства залежно від суб'єкта власності поділяються на підприємства, засновані на загальнодержавній власності, республіканській власності (Автономна Республіка Крим), власності адміністративно-територіальних одиниць (кому-нальні підприємства). Суб'єктом права загальнодер-жавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської — Автономна Республіка Крим в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, власності адміністративно-територіальних одиниць — адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, районних у міс-тах, селищних та сільських рад народних депутатів.

Державні підприємства сукупно складають дер-жавний сектор економіки. Всі центральні органи державної влади згідно з Конституцією України на-ділені певними повноваженнями щодо управління державних секторів економіки України.

2.3. Сільське господарство та його місце в структурі ринкових відносин

Агробізнес являє собою форму підприємництва в аграрному секторі економіки країни. До агробізнесу залучаються всі виробничі і обслуговуючі сфери діяльності агропромислового комплексу. Систему економічних відносин в агробізнесі можна відобразити у вигляді схеми (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Агробізнес в системі ринкових відносин

Отже, агробізнес - сукупність економічних відносин у аграрному секторі країни.

Перехід до ринку в аграрному секторі економіки вимагає розвитку вільного підприємництва. Вільне підприємництво сприяє активізації структурної перебудови економіки, створенню додаткових робочих місць, забезпеченню швидкої окупності витрат, оперативному реагуванню на зміни споживчого попиту.

Розвиток підприємництва - це шлях до насичення ринку товарами і послугами, подолання галузевого і регіонального монополізму, розширення конкуренції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення експортного потенціалу. Підприємництво дає змогу розширити сферу прикладання праці, створити нові можливості для працевлаштування незайнятого населення і вивільнених працівників з неефективно діючих підприємств. Вільне підприємництво здатне значно зміцнити економічну базу місцевих Рад народних депутатів, позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст.

На заваді широкому розвитку підприємництва в аграрній сфері України стоять певні складності. Серед них : відсутність достатніх грошових заощаджень (первинного капіталу) працівників сфери АПК - потенційних підприємців; малооб'єктної виробничої і обслуговуючої матеріально-технічної бази; належного правового захисту і певних юридичних гарантій підприємців з питань власності, розпорядження майном, отримання і розподілу доходів.

Нині вже прийняті законодавчі акти, які сприяють розвитку підприємництва на селі. Проте законодавство тільки декларує правову основу розвитку підприємництва, вростання його в економіку. Не менш важливе значення мають розробка принципів підприємництва, визначення практичних шляхів його розвитку і підтримки з боку держави і суспільства.

Дослідження показують, що основоположними принципами вільного розвитку аграрного підприємництва є такі : використання різноманітних форм власності, господарювання і розмірів підприємств; переважний розвиток малого підприємництва; збереження і раціональне використання наявної матеріально-технічної бази виробництва продовольства.

Перший принцип передбачає розвиток підприємництва на основі всіх форм власності - державної, колективної та індивідуальної (приватної). Це відповідає програмі роздержавлення і приватизації і забезпечує більш стійку базу для підприємництва в умовах ринку.

Виробництво валової сільськогосподарської продукції нині зосереджено переважно в державних підприємствах (34%) і колективних господарствах (58%).

В особистих підсобних господарствах громадян виробляється 8% валової сільськогосподарської продукції. Характерно, що в США структура виробництва сільськогосподарської продукції за формами власності товаровиробників цілком протилежна. На державні ферми (переважно ферми навчальних закладів, науково дослідних установ тощо) припадає тільки 0,6%, на корпорації і спільні ферми (колективні, акціонерні або пайові господарства) - 40,2, на сімейні ферми - 59,2 % загального обсягу реалізованої сільськогосподарської продукції .

Сутність другого принципу полягає в необхідності поєднання різних організаційних форм підприємницької діяльності : агрокомбінатів, агрофірм, виробничих систем, КСП, державних підприємств, товариств, міжгосподарських і спільних підприємств, акціонерних і пайових товариств, агроцехів промислових підприємств, кооперативів, сімейних і індивідуальних господарств. Це забезпечить стійкість аграрної економіки в екстремальних ситуаціях і конкурентність у господарюванні.

Третій принцип розвитку підприємництва, виходячи з концепції демонополізації, передбачає необхідність поєднання різних розмірів підприємництва незалежно від організаційних форм. Це можуть бути великі, середні і малі агрокомбінати, агрофірми, кооперативи, селянські (фермерські) господарства, особисті підсобні господарства громадян, агроцехи промислових підприємств, агродільниці міських жителів, кооперативи. Різниця