За часів Солона був створений суд присяжних, суддею якого міг стати (це вперше!) будь-який громадянин держави віком за 30 років, незалежно від майнового цензу. Суд називався гелією ("сонячне місце зібрання"), що свідчить про те, як любовно ставилися до нього греки. Залежно від того, якою була судова справа і наскільки вона важлива, жеребкуванням обиралися судові засідателі кількістю 201 або 401 чи 501, а для винятково важких кримінальних справ обиралося 1001, 1501 і навіть 2001 суддя. Отож такий суд неможливо було підкупити. Але крім нього, ніяких інших юридичних інституцій (прокуратури, адвокатури, слідства) не було. Позивач сам був слідчим, а відповідач — захисником. Усе це відбувалося без ділових паперів, тільки в живих промовах. Якщо немає позивача чи відповідача, його замінювали, родичі, близькі люди, друзі. Після заслуховування сторін таємним голосуванням виносився вирок. У таких ситуаціях рішення суду присяжних залежало від того, яке враження на суддів справлять промови позивача і відповідача, хто зможе засобами живого слова більше переконати суддів у своїй правоті.

Так у суспільстві виникла гостра життєва потреба у красномовстві і зростав попит на риторів-учителів та риторичні школи. Суспільство стало цінувати тих, хто вміє себе захищати, добре говорить, гідно тримається перед публікою. Афіни за Солона стають правовою державою, дотепники жартують, що афіняни стають "вічними сутяжниками", бо часто судяться, домагаються справедливості, захищаючи свою честь.

Особливого значення набули апології — промови на захист себе. Але оскільки не кожний міг скласти таку промову, то з'явилися логографи, ті, що могли скласти промову від імені клієнта, враховуючи його соціальне становище, освіту, характер та ін. Це й були перші ритори.

Давні греки мали особливу форму покарання — остракізм (у перекладі з гр. — черепок). Остракізму піддавали лише дуже відомих людей, зазвичай політичних і державних діячів. Раз у рік народні збори вирішували, чи треба організовувати остракізм. Якщо погоджувалися це робити, то судді голосували черепками, на яких писали ім'я того діяча, який був небезпечним для демократії або міг стати тираном. Коли 6000 геліастів (суддів) виносили вирок — остракізм — звинуваченого висилали на 10 років за межі батьківщини без позбавлення громадянства і конфіскації майна. Але для греків це було страшніше смертної кари, настільки вони любили вітчизну. Вислови "дим батьківщини", "навіть дим солодкий та коханий" (Леся Українка) — це від них, патріотичних греків.

Другою демократичною інституцією Афін була еклесія, або віче, перетворене реформатором Солоном у народні збори викликаних. На певний день глашатаї скликали людей на збори, щоб обрати посадових осіб, прийняти рішення про війну і мир, стосунки з іншими народами та поговорити про інші важливі державні справи. На таких зборах свою думку могли висловлювати всі вільні громадяни, а оскільки таких громадян було тисячі, то зростали вимоги до промовців. Вони мали володіти ораторською майстерністю, щоб аудиторія їх слухала.

Третя демократична інституція Афін, створена Солоном, —рада п'ятисот (було), яка мала готувати справи для слухання на народних зборах. Пізніше ця рада стала основним адміністративним органом Афін, приймала колегіальне рішення, і тут також дуже важливим було вміння промовця переконати слухачів. Отже, красномовство у Стародавній Греції стало невід'ємною рисою політика, судді, державця.

Першим з великих ораторів Афін був Перікл. Завдяки своєму дару красномовства йому вдавалося керувати Афінами протягом сорока років, за що одержав титул вождя афінської демократії. Його промови відзначалися логікою і впевненістю у своїй правоті. На урочистих похоронах захисників Афін у Пелопонеській війні Перікл виголосив таку "Надгробну промову", що матері юнаків, яких він послав на загибель, на руках пронесли його містом. Промова була простою і водночас вражаючою:

Рік утратив весну; ті що загинули, як боги; вирішальний момент прощання з життям був для них кінцем страху і початком посмертної слави; хоч би якими добрими були справи приватної особи, із загибеллю вітчизни вона все одно загине.

Наступним грецьким оратором був Клеон. Якщо Перікл походив з царського роду, то Клеон — чинбар (шкіряник), не мав освіти і благопристойного виховання. Як ремісник він звертався до найбіднішої неосвіченої маси, був їй близьким, прийшов до влади завдяки своїй демагогії (у перекладі з гр. — керувати народом), на дешевому популізмі, служив охлосу (натовпу). Його вважали винним у занепаді афінської демократичної державності.

Вважають, що риторика зародилася на Сицилії, де поет Емпедокл очолив демократичний рух проти тиранів, виступав у ролі судового оратора (є відомості, що він добровільно кинувся у кратер Етни). Його послідовниками були Корак, Тісій і Горгій. Корак задумав навчити демос добрих слів, але з часом залишив громадську роботу і відкрив школу судової практики, підготував хрестоматію зразків, які можна вставляти у промову. Його учень Тісій продовжив цю ідею і створив теоретичний посібник техне, в якому були поради щодо побудови промови.

2. Видатні оратори Древньої Греції

У класичній давньогрецькій риториці Демосфен став вершинною постаттю, її символом. Цьому сприяло те, що більшого патріота як він серед ораторів Стародавньої Греції не було. Саме патріотичне почуття надихало його на досягнення вершин в ораторському мистецтві. В особистому житті Демосфену довелося зазнати чимало прикрощів. Він рано залишився сиротою, а нахабні опікуни ошукали його. Ставши повнолітнім, Демосфен пішов у науку до відомого оратора у спадкових справах Ісея і згодом почав