Арістотель збагатив техніку риторики такими прийомами, як ампліфікація (нагромадження в реченні епітетів, синонімів, однорідних членів); доповнення означень антитезами; перебільшення з метою надати діянням величі і краси, спільні місця тощо.

Особливого значення Арістотель надавав предмету й початку промови — тому, що в поетичному творі, за його словами, називається прологом, а в грі на флейті — прелюдією. Вони ніби прокладають шлях усій промові.

Арістотель був учнем Платона і чимало думок свого вчителя про риторику розвинув та узагальнив, але розходився з ним у питанні про відношення словесного мистецтва до знання і пізнання. Платон вважав мистецтво ірраціональним і відокремлював його від практичного пізнання світу. Арістотель же цінував у мистецтві не прекрасні чари, а інтелектуальне задоволення, засіб пізнання і подив, що йде від знання.

Майстерність і ефективність риторики, за Арістотелем, забезпечують: а) логічні докази; б) моральні докази (довіра до оратора); в) емоційні впливи. Їх він розглядає у другій книзі "Риторики", пояснюючи виникнення гніву й милосердя, страху й ненависті, сорому й заздрості та вказуючи, яким способом можна ці почуття пробудити у слухачів.

Щодо стилю, то Арістотель визначив основні ознаки двох його видів: ясність у єдності з граматичною правильністю для гарного стилю і надуману холодність, переобтяжену велеречивість — для поганого. "...Достоїнство складу — бути ясним... якщо мова не сприяє ясності думки, вона не робить своєї справи", — твердив оратор.

"Холодність" стилю, на думку філософа, виникає з кількох причин: через складні слова, прикладки, довгі й несучасні епітети. Це робить мову неприродною. Про "холодність" творів одного зі своїх сучасників Арістотель писав:

Він користується епітетами не як приправою, а як їжею, настільки вони в нього часті, перебільшені, впадають в око. Ті, хто недоречно вводять у мову поетичні звороти, роблять стиль смішним і неясним через багатослів'я.

Вимоги ясності викладу, виразності слова, що здатне викликати у слухачів інтелектуальну насолоду, були основою Арістотелевого розуміння доброго стилю.

Риторика пізніших часів, як і стилістика, не могла заперечити основних положень учення Арістотеля.

Висновки

Сучасна риторика виходить далеко за межі публіцистичних промов. Вона має широке застосування в найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування як в усього соціуму, так і в окремих мовців. Традиційно риторику продовжують вважати лише наукою про красномовство. Але в сучасному мовознавстві з'явилося і поняття "дискурсивна риторика", тобто риторика щоденного мовного спілкування в соціумі. Саме така риторика має перспективу широкого застосування в сучасному українському суспільстві.

Література

Мацько Л. Риторика Стародавньої Греції і Стародавнього Риму // Дивослово. – 2002. - № 1. – С. 33-42.

Фройд З. Поет і фантазування. – Львів, 1966.