КУРСОВА РОБОТА

з основ науково-технічної та інноваційної політики

на тему:

“Форми інвестування інноваційних процесів”

План

Вступ

Перебудова економіки України за час незалежності відбувається повільно, і це є головною причиною того незадовільного економічного стану, у якому перебуває наша держава. На початку становлення української державності не було визначено ефективної стратегії економічного розвитку, вирішальну роль у якій відіграє інноваційний тип. Основою інноваційного розвитку є випереджувальні інвестиції, зокрема фінансові, високий рівень освіти та розвитку науки, фахових знань, досвіду, широка соціальна інформатизація та потужний інтелектуальний потенціал суспільства. Інноваційного розвитку потребують підприємництво, маркетинг, капіталотворення і глобалізація економіки.

Глобальний характер інновацій забезпечив у XX столітті світове економічне зростання. Окрім того, досвід другої половини XX століття засвідчує, що розвиток цивілізації у третьому тисячолітті вирізнятиметься станом і рівнем розвитку та використанням інновацій. Не випадково криза, в якій перебуває Україна, виявилась передусім у галузі науки.

Україна досі не втратила могутнього інноваційного потенціалу, яким не скористалася повною мірою (адже одна Дніпропетровська область була могутніша за науково-виробничим потенціалом, ніж Білорусь чи інші республіки колишнього Радянського Союзу). Навіть з надто втраченими можливостями молода держава зуміла закріпитися у міжнародному проекті “Морський старт”. На рівні найпередовіших світових технологій працює авіаційна промисловість, виробництво військової техніки тощо. Можна назвати як наявні, так і втрачені можливості України у багатьох інших галузях діяльності. Однак упевнено стати на інноваційний шлях розвитку економіки ми не зуміли. Причина цього – брак коштів, обмеженість інвестиційних ресурсів у вітчизняних підприємств і непривабливість України з точки зору іноземного інвестора.

Отже, актуальність теми визначається необхідністю дослідження причин недостатнього інвестування інноваційної діяльності та шляхів їх подолання і створення більш сприятливих умов для інвестицій у вітчизняні інноваційні проекти.

Мета дослідження полягає у визначенні найбільш перспективних форм інвестування інноваційної діяльності та можливостей покращення інвестиційного клімату у нашій країні.

Джерельна база роботи. При написанні роботи були широко використані статті в спеціальних періодичних виданнях (“Економіка України”, “Фінанси України”, “Вопросы экономики”, “Финансовый бизнес” та ін.) а також монографічна література; особливо можна відзначити роботи М. І. Крупки (Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів, 2001), А. А. Пересади (Інвестиційний процес в Україні. – К., 1998) та ін.

Структура роботи. Структурно робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

І. Теоретико-методологічні основи інвестиційного механізму інноваційного розвитку

1.1. Загальна характеристика інвестицій в інноваційні процеси

Інвестиції (лат. investio – одягаю) – довготермінові вкладення капіталу в різні сфери та галузі народного господарства всередині країни та за її межами з метою отримання прибутку. Залежно від форм власності розрізняють приватні, колективні, державні та наддержавні інвестиції. Приватні – вкладення, які здійснює окрема особа, максимум – сім’я. Колективні – вкладення капіталістичних корпорацій, акціонерних капіталістичних компаній (колективні капіталістичні інвестиції), народних підприємств (колективні некапіталістичні інвестиції), кооперативних та інших організацій. Суб’єкт державних інвестицій – держава. Такі інвестиції спрямовують здебільшого в базові, малоприбуткові сфери і галузі народного господарства. Наддержавні інвестиції здійснюють міжнародні економічні організації та наднаціональні органи (наприклад, Кабінет міністрів ЄС).

Що ж слід розуміти під інноваціями та інноваційною економікою? Ця проблема стала настільки важливою, що привернула до себе увагу багатьох дослідників: останнім часом їй присвячено чимало наукових праць. В інноваційній тематиці з'явились нові розділи, такі як інноваційний менеджмент, інноваційне підприємництво та ін.

Інновація - це винятково важлива для сьогодення економічна категорія; з часу її появи минув не один десяток років. Відомий австрійський економіст Йозеф Шумпетер 1912 p. у книзі "Теорія економічного розвитку" запропонував концепцію інновацій, в основу якої поклав ідею про "нові комбінації". Серед комбінацій, які в цілому формують структуру інноваційного процесу, він називав такі Шумпетер Й. Теория экономического развития. – М., 1992. – С. 118. :

1. випуск нового продукту або відомого продукту нової якості;

2. впровадження нового, досі невідомого в конкретній галузі методу виробництва;

3. проникнення на новий ринок збуту - відомий чи невідомий;

4. отримання нових джерел сировини чи напівфабрикатів;

5. організаційна перебудова, зокрема створення монополії чи її ліквідація.

У подальших працях Й. Шумпетера термін нова комбінація замінено терміном інновація, що й став науковою категорією. Інновації витісняють старі продукти та виробництва, забезпечують структурну перебудову економіки.

Й. Шумпетеру належить ідея про те, що інновації виштовхують економічну систему з урівноваженого стану і є чинником "створювального руйнування", або "нестабільної стабільності".

Ю. Бажал справедливо відзначає, що основоположником інноваційної теорії економічного розвитку був український учений М Туган-Барановський. Цю теорію підтримували такі відомі економісти, як Дж. М. Кейнс та У. Ростоу. Дж. М. Кейнс, наприклад, заявляв, що симпатизує школі, представленій такими авторами, як М.Туган-Барановський, Хал, Шпітгоф і Й. Шумпетер Бажал Ю. М. Економічна теорія економічних змін. – К., 1996. – С. 22. .

Загалом економісти заходу інноваційною економікою називали таку, яка динамічно розвивається, в якій освоюють якісно нові види продукції, нові технології, методи виробництва тощо - все те, що забезпечує державі економічне зростання.

М. Туган-Барановський у праці "Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя" (1894) дослідив різні підходи до пояснення циклічного характеру економічного розвитку і зробив висновок про те, що не споживання керує виробництвом, а навпаки - виробництво керує споживанням через нагромадження позикового капіталу та його інвестування. Позикові капітали поглинають наукові відкриття і технічні вдосконалення та підштовхують виробництво. Інакше кажучи, величина попиту на капітал залежить від стану технічного прогресу.

Теорію М. Туган-Барановського