про вплив внутрішніх чинників, що визначені технічними змінами в основному капіталі, на економічний розвиток завершив Й. Шумпетер, який, як уже було зазначено, увів у науковий обіг категорію інновація і створив цілісну інноваційну теорію.
Американський економіст І. Фішер трактував інновації як могутній чинник інвестицій. Він доводив, що результатом будь-якого відкриття є підвищення норми доходу над витратами, зростання ставки процента та пожвавлення інвестицій. Воно триватиме доти, доки не відбудеться інвестиційне насичення і, як наслідок, зниження ставки процента, а також доти, доки підприємці отримуватимуть надприбутки від інноваційної діяльності. І. Фішер називає цю межу граничною продуктивністю інновацій Татаренко Н. О., Поручник А. М. Теорії інвестицій. – К., 2000. – С. 72. .
Отже, інновація - це нововведення, використання якого призводить до якісних змін у виробництві з метою отримання соціально-економічної вигоди (ефекту) Крупка М. І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів, 2001. – С. 22. .
Перехід до інноваційної політики в економіці неможливий без економічних реформ. Це розуміють усі, тому відвертих противників немає. Однак часто кланові сфери чи олігархічні інтереси суперечать інтересам державним, інтересам народу. У цьому разі справжні реформи підмінюють їхньою подобою.
Сутність і зміст категорій інновації та інвестиції потребують певного уточнення. Н. Г. Манків справедливо зазначає, що терміну інвестиції економісти дають стільки різних визначень, цю це бентежить того, хто вперше вивчає економіку Манків Г. Н. Макроекономіка. – К., 2000. – С. 57. . Зокрема те що є інвестиціями для окремої людини, не буде ними для економіки загалом. Наприклад, якщо один громадянин перекупив уже давно збудований дім за 7 млн. дол., а інший будує для себе новий сучасний будинок за 10 млн., то якою вийшла сума інвестицій? Очевидно, тільки 10 млн. дол., бо лише ця сума збільшила кількість житла в країні, а в першому випадку є його перерозподіл: один інвестував (для себе) 7 млн., купивши дім, а інший – деінвестував, продавши його за таку ж суму.
Згідно з макроекономічним підходом інвестиції обов'язково створюють новий капітал. Вони складаються з трьох частин: виробничі інвестиції, або інвестиції в основний капітал (видатки на будівництво нових підприємств, їх розширення і реконструкцію, на модернізацію устаткування, придбання нових машин і технологій тощо); інвестиції у житлове будівництво (витрати на купівлю нового житла); інвестиції у запаси (витрати на приріст товарних запасів фірм).
Сьогодні практичні рішення щодо використання категорій інвестиції, інновації тощо уже визначені, і вони відповідають загальному курсу держави на перехід до європейських і міжнародних стандартів. Це стосується обліку, аудиту, статистичної звітності тощо. Наприклад, починаючи з 1998 p. у статистичних щорічниках України спеціально виділено окремий напрям (розділ 8), у якому відображено інвестиційну діяльність. У цьому розділі відображено інвестиції в основний капітал, а також інвестиції у житлове будівництво.
Інвестиції можуть бути реалізовані внаслідок інвестиційної діяльності шляхом інвестування з коштів громадян, підприємств, асоціацій, товариств; з коштів бюджету, позабюджетних фондів, позик; з коштів іноземних громадян чи юридичних осіб, і коштів спільного інвестування представниками різних держав разом з громадянами та юридичними особами України.
У законі як одну із форм інвестиційної діяльності визначено й інноваційну діяльність (власне діяльність, а не просто інновації). Її застосовують з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ця діяльність передбачає:
- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
- реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;
- фінансування; фундаментальних досліджень для втілення якісних змін у стані продуктивних сил;
- розробку і впровадження нової, ресурсозбережної технології, призначеної для поліпшення соціального становища й екологічного стану.
Залучення інвестицій в систему інноваційного виробництва формує інновацій тип економіки. Інноваційна економіка - це економіка, яка ґрунтується на пошуку, підготовці і реалізації інвестицій, які збільшують ступінь реалізації потреб суспільства Фонотов А. Теоретико-методологические подходы к разработке инновационной политики // Российский экономический журнал. – 1992. – № 9. – С. 97. .
Інноваційна модель розвитку економіки - це теоретичне вираження інноваційних пріоритетів, напрямів, структур, мотивацій, стратегій, механізмів тощо, які спрямовані на формування інноваційного типу розширеного відтворення національних економік.
В умовах дефіциту капіталу інноваційна модель розвитку є найприйнятнішою, тому що вона дає змогу Україні оптимально використати власні економічні ресурси в межах національних потреб.
Інноваційну модель розвитку можна використати глобально для окремих територій, галузей, підприємств. Вона може бути базовою для розширеного відтворення всіх форм власності на засадах використання інноваційних ідей і продуктів. Інноваційна модель, об'єднавши економічні інтереси, може формувати гнучке наукомістке виробництво та ринок інноваційних продуктів, інтегрувати спільні зусилля держави і підприємців для розробки й реалізації стратегічної інноваційної політики.
1.2. Фінансово-інвестиційні механізми державної підтримки інноваційної сфери
Без інноваційного спрямування в розвитку економіки і її ринкової трансформації Україна не може претендувати на те, щоб потрапити у число розвинутих країн світу. У розвинутих державах 65-75% усіх інновацій зумовлені проблемами ринку Безчасний Л. Про механізм мотивації до наукової та науково-технічної діяльності в умовах ринкової економіки // Економіка України. – 1995. – № 8. – С. 16. . Однак, модель інноваційного розвитку можна реалізувати головним чином шляхом виваженої державної науково-технічної і промислової політики. Саме держава покликана створити організаційні та фінансові умови, які забезпечать випереджувальний розвиток інноваційних ідей, проектів, новітніх продуктів тощо. Реалізації такої стратегії соціально-економічного розвитку можуть сприяти вищі заклади освіти та інші інноваційні структури, які спроможні розробити відповідну політику держави.
Позитивний досвід розвинутих