Отже, питання впровадження інновацій, це, врешті решт, питання економічного процвітання держави, її політичної та соціальної стабільності, добробуту і щастя її громадян. Впровадження інновацій, в свою чергу, неможливе без залучення коштів як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів, тобто без належного інвестування інноваційної діяльності. В цьому контексті слід відзначити найбільш перспективні форми залучення коштів до інноваційного підприємництва серед яких, зокрема, виділяються:

- придбання діючого підприємства;

- участь на паях, придбання частки діючого підприємства;

- придбання нерухомого чи рухомого майна або окремих видів цінних паперів;

- інвестування виробництва через амортизаційні відрахування.

Слід зазначити, що в реальних умовах нашої держави інвестування інноваційних процесів і виробництв є багато в чому обмеженим. Серед основних факторів, які відштовхують потенційних інвесторів слід назвати перш за все недосконалість українського законодавства та стратегічні прорахунки при здійсненні приватизації. Непослідовна політика уряду щодо заохочення інноваційних процесів в різних галузях і на підприємствах народного господарства також не сприяє залученню інвестицій в наукомісткі галузі, що мають значний інноваційний потенціал. Виходячи з вищесказаного можна зробити висновок про необхідність наступних принципових кроків:

1. розробити і запровадити механізм надання суттєвих пільг промисловим підприємствам, що впроваджують і реалізують інноваційну продукцію (встановлення податкових канікул, фінансування частини науково-прикладних досліджень за рахунок бюджету, державне замовлення інноваційної продукції тощо);

2. поширити практику прямого державного фінансування інноваційних інвестицій у межах реалізації програм модернізації промисловості (створення державних інноваційних підприємств, підтримка розвитку технопарків та ін.), причому фінансувати треба тільки ті інвестиції, ефективність яких можна спрогнозувати, оцінити і проконтролювати;

3. підвищити рівень фінансування фундаментальної та прикладної науки, вжити додаткових заходів щодо залучення молоді до наукової роботи.

4. забезпечити прозорий механізм приватизації державного майна; усі потенційні інвестори (як вітчизняні так і закордонні) повинні бути в рівних умовах, причому держава повинна контролювати виконання взятих на себе інвестором зобов’язань, що на практиці не завжди реалізовується.

Хочеться сподіватися, що покращення і удосконалення державної політики в галузі інвестування інноваційних процесів разом з приватною комерційною ініціативою українських та закордонних інвесторів забезпечить розвиток інноваційного виробництва в нашій країні, виведе Українську державу на рівень провідних країн Європи і світу.

Література

Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 р.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28
грудня 1994 р.

Закон України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” від 24 грудня 1998 р.

Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 29 грудня 1998 р.

Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 06 квітня 1999 р.

Закон України “Про інноваційну діяльність” від 04 червня 2002 р.

Абібулаєв М. С. Фінансування інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2001. – № 3.

Александрова В. П. Економічні аспекти державного програмування інновацій // Вісник Інституту економічного прогнозування. – 2002. – № 1.

Бажал Ю. М. Економічна теорія економічних змін. – К., 1996.

Безуглий А. Есть ли необходимость в «амортизационном налоге»? // Бизнес-информ. – 1999. – № 3-4.

Безуглий А. Про вилучення амортизаційних відрахувань підприємств // Економіка України. – 1995. – № 5.

Безчасний Л. Про механізм мотивації до наукової та науково-технічної діяльності в умовах ринкової економіки // Економіка України. – 1995. – № 8.

Відтворення основних і оборотних фондів. – К., 2001.

Власова А. М., Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент. – К., 1997.

Галиця І. Ринок + державне регулювання = ефективна економіка // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 177.

Жалило Я. Экономика парадоксов // Фондовый рынок. – 1999. – № 21.

Захарін С. В. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // Фінанси України. – 2003. – № 1.

Инновационная модель развития: теория и практика нововведений. – М., 1998.

Квин Е. Приватизация в Украине: мифы и реальность // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 2.

Княжанський В. Платили б усі, а отримували обрані // День. – 1999. – № 64.

Корнаи Я. Путь к свободной экономике: десять лет спустя (переосмысливая пройденное) // Вопросы экономики. – 2000. – № 12.

Краснобаев В. Переоценка основных фондом и амортизационная политика предприятия // Финансовый бизнес. – 2000. – № 9-10.

Крупка М. І. Фінансові інструменти державного регулювання та підтримки інноваційної сфери // Фінанси України. – 2001. – № 4.

Крупка М. І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів, 2001

Крупка М. І., Береський Я. О., Реверчук С. К. Актуальні проблеми розвитку підприємництва в Україні. – Львів, 1999.

Лапко О. О. Розвиток системи управління науково-інноваційною діяльністю в Україні // Економіка і прогнозування. – 2002. – № 1.

Лях Л., Короткевич О. Основные противоречия государственной амортизационной политики и пути их преодоления // Экономист. – 2000. –
№ 3. – С. 104.

Манків Г. Н. Макроекономіка. – К., 2000.

Назарова Л. Приватизация: опыт зарубежных стран // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 6.

Никитин С., Никитин А., Степанова М. Налоговые льготы, стимулирующие предпринимательскую деятельность в развитых странах Запада // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 11.

Орлов П., Орлов С. Прискорена амортизація і