У розвинутих країнах використовують також різноманітні податкові пільги щодо стимулювання науково-дослідних робіт. Зокрема, у США до 1986 p. застосовувався інвестиційний податковий кредит. З 1962 по 1986 p. фірми мали право вираховувати з податку на прибуток до 10% витрат на нове устаткування. В Японії промислові компанії мають право зменшення податку на прибуток у розмірі, що дорівнює 7% інвестицій у передову техніку та технологію. У Канаді аналогічна знижка коливається від 7 до 20%. В Англії компаніям дозволено використовувати близько 10% корпораційного податку для раніше обумовлених законом інвестицій.

Важливим інструментом стимулювання інноваційної діяльності є відрахування у резервні фонди.

З метою стимулювання НТП у Швеції фірми мають право вкладати до 50% прибутку в резервні фонди майбутніх інвестицій, які звільнені від оподаткування. Кошти цих фондів зберігаються у вигляді безпроцентних вкладів у Національному шведському банку, їх фірми можуть використовувати для придбання устаткування, фінансування наукових досліджень і розробок, а також будівництва.

Високу інноваційність корпорацій ФРН за високих ставок податку на прибуток, що не розподіляється, пояснюють значними пільгами й, зокрема, формуванням з прибутку численних неоподатковуваних резервних фондів.

У Японії підприємствам з капіталом до 100 млн. ієн дозволено збільшити на 16% понад нормативний ліміт суму резервів, яку не оподатковують Никитин С., Никитин А., Степанова М. Налоговые льготы, стимулирующие предпринимательскую деятельность в развитых странах Запада // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 11. – С. 53. .

Останніми роками в багатьох країнах виникли сумніви щодо ефективності інвестиційних податкових пільг. Поширена думка, що такі пільги ставлять у різні умови галузі і фірми. Внаслідок цього в країнах з розвинутою ринковою економікою почали скорочувати податкові пільги з суттєвим зниженням ставок прибуткового оподаткування юридичних осіб. Уважають, що такий підхід ставить підприємців у приблизно однакові стартові умови, стимулює ділову та інвестиційно-інноваційну активність.

Аналіз економічної ситуації, що сформувалась в Україні під час переходу до ринкової системи господарювання, а також досвід зарубіжних країн щодо державного регулювання інновацій дає змогу виробити певну стратегію формування моделі інноваційного розвитку шляхом застосування державою економічних важелів, а саме:

- державна фінансова підтримка інноваційного бізнесу у прямій і непрямій формах є необхідною;

- головним напрямом фінансової підтримки інноваційного бізнесу повинна стати система податкових пільг;

- важливим напрямом стимулювання розвитку інноваційного бізнесу є державна політика прискореної амортизації;

- розвиток інноваційної сфери передбачає державні гарантії в інвестиційних кредитах, що їх надають малому інноваційному підприємництву; стимулювання спеціалізованих інститутів, надання пільгових позик підприємцям-новаторам, звільнення від оподаткування коштів, які спрямовують у фонд кредитів малому інноваційному підприємництву.

Всебічне використання фінансово-інвестиційних важелів для підтримки державою інноваційної сфери, для підтримки підприємництва і сприяння розвитку підприємств в Україні дозволить успішно виконати ті завдання із соціально-економічного розвитку, які передбачені програмними документами Президента, Уряду і Верховної Ради.

ІІ. Інвестиційні інструменти розвитку інноваційного підприємництва

2.1. Механізм інвестування інновацій через амортизаційні відрахування

В українській економіці склалася ситуація, коли інвестиційний голод не дає змоги підприємствам перейти на нові "технологічні ринки", що знижує комерційну ефективність їхнього функціонування. Це, відповідно, робить виробничо-підприємницький сектор економіки малоприбутковим для інвесторів.

Спроби внести позитивні зміни шляхом створення фінансово-промислових груп особливого успіху не мали. Вирішення проблеми можна відшукати в інноваційній сфері, яка зачіпає фінансово-економічну стратегію підприємства.

Ідеться передусім про ефективне використання амортизаційних фондів. Проаналізуємо ці фонди детальніше в ракурсі оздоровлення фінансового стану підприємств, оновлення основних фондів та їхнього інноваційного розвитку.

Для підприємств амортизаційні відрахування є головним джерелом інвестицій і часткового поновлення обігових коштів. Причому йдеться не про просте відтворення наявних основних фондів, а про регулярну зміну їхньої активної частини - базового технологічного обладнання, яке визначає в кінцевому підсумку витрати виробництва і конкурентоспроможність продукції Краснобаев В. Переоценка основных фондом и амортизационная политика предприятия // Финансовый бизнес. – 2000. – № 9-10. – С. 48. .

З 1995 p. сума нарахувань амортизації в галузях економіки України була більшою від суми прибутку (додаток 2).

Зміна співвідношення між обсягом прибутку і амортизацією від 10:1 (1992 p.) до 1:7 (1998 p.) свідчить про безперервне експериментування у податковій та амортизаційній політиці в Україні за цей період.

У 1991-1997 рр. в Україні було допущено серйозні прорахунки у державній амортизаційній політиці, які виявилися в несвоєчасній та неповній індексації основних виробничих фондів в умовах високих темпів інфляції. Суми зараховуваної амортизації виявлялися у декілька разів меншими, ніж дійсна втрата засобами праці їх вартості. Особливо дошкульного удару було нанесено інноваційній діяльності на підприємствах фондомістких галузей. Це стало однією з причин падіння обсягу інвестицій, яке тривало до 1998 р. З 1999 р. відбувається зростання інвестицій Орлов П., Орлов С. Удосконалення державної амортизаційної політики // Економіка України. – 2003. – № 2. – С. 32. .

Пильна увага удосконаленню державної амортизаційної політики в Україні стала приділятися з 1997 р. Так, з 1 липня 1997 р. відповідно Закону України “Про внесення змін у Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, сталися кардинальні зміни у нормах і порядку нарахування амортизації. Було здійснено