Станом на початок 2001 року інноваційну діяльність в Україні вели 1,5 тис. підприємств, тому частка інноваційно активних підприємств дуже низька – лише 9% (зокрема у промисловості – 14,8%). Для порівняння: у 1999 році інновації впроваджували 13,5% підприємств, у 1998-му – 15,1%, у 1997-му – 17,0%, у 1995-му – 22,9% Відтворення основних і оборотних фондів. – К., 2001. – С. 151. . Водночас протягом 2001-2002 років зафіксовано певні позитивні тенденції. Зросла чисельність підприємств, що проваджують засоби автоматизації і механізації. Активніше впроваджуються прогресивні технології (це робить третина інноваційно активних підприємств). Протягом 2000 року у промисловості використано 1,4 тис. нових технологічних процесів (зростання за рік – 16,6%). На реалізацію технологічних інновацій у 2000 році спрямовано 175,7 млн. грн. (зростання за рік – 66,7%).

Найбільшу частку інновацій впроваджують підприємства авіабудування, медичної, суднобудівної, скляної, електротехнічної промисловості, хімічного, нафтового, сільськогосподарського машинобудування, металургії. Найпоширеніший напрям інноваційної діяльності – оновлення продукції (кількість таких підприємств становить 1,4 тис.), у середньому освоюється 20 тис. найменувань нових видів продукції на рік. Проте кількість упроваджених ресурсозберігаючих технологій зросла лише на 1,7% Захарін С. В. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // Фінанси України. – 2003. – № 1. – С. 14. .

За даними обстеження, проведеного Держкомстатом, інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують: відсутність фінансування (на це вказали 86% респондентів), великі витрати (40%), відсутність коштів у замовника (40%), високі кредитні ставки (39%), недосконалість законодавства (32%), труднощі з сировиною та матеріалами (29%), високий економічний ризик (24%), відсутність попиту на продукцію (15%), недостатність інформації про ринки збуту (11%) Шахмарова Е. Д. Фінансова оцінка інвестиційних проектів // Фінанси України. – 2002. – № 6. – С. 122-123. . На жаль, вплив інноваційної складової на розвиток промисловості невеликий. Спеціальним опитуванням було встановлено, що у 1999 році питома вага продукції, виробленої на основі нових технологій, становила у машинобудуванні 26,5% (при цьому частка приросту прибутку в результаті впровадження інновацій у загальному зростанні прибутку дорівнювала лише 11,3%). Ще гірша ситуація склалася в металургії (відповідно 22% і 8,4%), хімічній промисловості (20% і 8,4%), на підприємствах харчової і легкої промисловості Александрова В. П. Економічні аспекти державного програмування інновацій // Вісник Інституту економічного прогнозування. – 2002. – № 1. – С. 18-39. .

Багато підприємств і організацій залучено до виконання “Програми виробництва технологічних комплексів машин і обладнання для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки” (“НДІферммаш”, УкрНДІпродмаш”, “Київсільмаш”, “Томак”, “Київтрактордеталь”, “Київпродмаш”, “Харчомаш”, “Укртрактор” та ін.). Зокрема, у межах цієї програми київські машинобудівні підприємства виготовили у 2001 році товарної продукції на суму 98,3 млн. грн., а реалізували лише на суму 89,7 млн. грн. Таким чином, приблизно 10% інноваційної продукції залишилися нереалізованими Захарін С. В. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // Фінанси України. – 2003. – № 1. – С. 14..

Міністерством промислової політики сформовано перелік інноваційних проектів, які пропонуються для фінансування на засадах партнерства. До списку увійшло 182 проекти на суму 806,9 млн. грн. Проте протягом 2001 року був профінансований лише один інноваційний проект, запропонований ВАТ “Мотор-Січ”, - “Підготовка серійного виробництва двигунів Д-27 для літака АН-70” на суму 4 млн. грн. Отже, потенційні інвестори не ризикують фінансувати інноваційні проекти промислових підприємств.

Проблеми розвитку інноваційного процесу у промисловості спричиняються високим рівнем невизначеності, непередбачуваності і непрогнозованості (або, інакше кажучи, ризикованістю). І це цілком природно. Світовий досвід підтверджує, що навіть у розвинутих країнах ці ризики мінімізуються за допомогою заходів державної підтримки інновацій. Наприклад, загальновідомі інноваційні досягнення французьких концернів “Concorde”, “Superphenix, TGV (швидкісні поїзди) стали можливими тільки через активну підтримку уряду Абібулаєв М. С. Фінансування інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2001. – № 3. – С. 111-115. .

Тим більше така підтримка необхідна в перехідній економіці. Держава зобов’язана стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного розвитку.

У нашій державі проголошено курс на розвиток інноваційної економіки, що підтверджено відповідними указами Президента і постановами уряду. У рамках виконання цього завдання передбачено не менш як 25% коштів, отриманих від приватизації державного майна, спрямовувати на інноваційне інвестування державних підприємств і окремих господарських товариств (де частка держави становить до 50%).

До 2005 року буде реалізовано низку державних науково-технічних програм у промисловості. Найприбутковіші з них (за прогнозними даними): “Екологічно чисті технології, машини й устаткування для контролю і захисту навколишнього середовища” (приріст прибутку – 3,8 млрд. грн.), “Розвиток суднобудування” (приріст прибутку – 3,4 млрд. грн.), “Розвиток суднобудування” (приріст прибутку – 3,4 млрд. грн.), “Розвиток авіаційної промисловості” (приріст прибутку – 2,2 млрд. грн.), “Розвиток автомобілебудування” (приріст прибутку – 1,2 млрд. грн.) Захарін С. В. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // Фінанси України. – 2003. – № 1. – С. 16..

І все-таки система державного управління інноваційною діяльністю ще недосконала і досі перебуває у стадії формування.

Доведено, що інноваційна модель розвитку потребує здійснення витрат на фінансування науки не менш як 1,74% ВВП Лапко О. О. Розвиток системи управління науково-інноваційною діяльністю в Україні // Економіка і прогнозування. – 2002. – № 1.